Кол-во книг: 2249, статей - 0
загрузка...


Тексты книг принадлежат их авторам и размещены для ознакомления

ВСТУП

На нинішньому етапі політичного й соціально-економічного роз­витку України необхідно підвищувати рівень державно-право­вої свідомості як частини самосвідомості народу. Без глибокого осмислення минулого, яким би складним і суперечливим воно не було, неможливо творити нову державу. А серцевиною її має стати право.

Всесвітня історія свідчить про тісний взаємозв'язок держави і права. Право— основа держави, частина духовної культури народу. Яскравим прикладом тому — могутній Рим, де високо-розвинене право надавало неабиякої снаги особистості, наро­дові й державі. І навпаки: держави, де панував правовий хаос, були приречені. їх не змогли врятувати навіть "великі ідеї", що вивищувалися над законом.

Мета курсу "Історія держави і права України" — зорієнту­вати майбутніх юристів у витоках українського державо- і пра-вотворення, на грунті узагальнення й аналізу досвіду минулого допомогти збагнути сутність нової системи права в державі, де має утвердитися верховенство закону. Сучасна історико-право-ва наука намагається подолати однобокість в оцінках і висвіт­ленні минулого. Лише за таких умов вона буде наукою, а не "політикою, спрямованою в минуле". Відхилення від історичної правди небезпечне тим, що воно мимоволі слугує соціальному протистоянню.

Предметом історії держави і права України є пізнання за­гальних законів виникнення, розвитку й змін типів та форм дер­жави і права, вивчення особливостей функціонування держав­них установ та інститутів права в конкретних історичних умовах

 

України. Дослідження державно-правових явищ грунтується на їх науковій систематизації та періодизації у хронологічній по­слідовності.

Розглядаючи в рамках одного предмета два соціальні фено­мени — державу й право, історія держави і права України вихо­дить з того, що у своєму історичному розвитку політичні й пра­вові явища тісно взаємопов'язані. Досвід минулого переконливо свідчить: політичні відносини як складова відносин соціальних стимулюють вдосконалення правових норм суспільства. І навпа­ки: норми права регулюють, упорядковують усі сфери людських взаємин, і політичні також.

Історія держави і права України посідає важливе місце в си­стемі соціально-гуманітарних, українознавчих дисциплін, які вивчають усе розмаїття взаємин людей (виробничих, соціаль­них, духовних та ін.). Водночас як самостійний об'єкт вона має досліджувати державно-правові явища в історичному розрізі. Зокрема:

організацію й діяльність органів державної влади, цент­

рального та місцевого управління, судочинства;

джерела національного права, кодифікації, еволюцію га­

лузей права, зміст найважливіших юридичних норм (пра­

во власності, злочин, кара та ін.);

•               взаємозв'язки державних органів та правових інститутів.

Історія держави і права України — одна з фундаментальних

державно-правових дисциплін, яка вивчає правові аспекти сус­пільного життя; вона тісно пов'язана з теорією держави і права, використовує розроблені нею узагальнення й понятійний апарат, а також дає конкретний державно-правовий матеріал для таких узагальнень. Але принципова відмінність між ними полягає в тому, що теорія держави і права досліджує загальні закономірності розвитку певних типів держави й правових технологій, а історія держави і права України — виникнення й розвиток державно-правових систем, їхні особливості, а також характерні риси в тих чи інших історичних умовах. Зауважимо, що існує тісний зв'язок історії держави і права з конституційним правом, бо вона досліджує історію конституційного процесу і державного право­вого розвитку в Україні. Крім того, ця наука, вивчаючи дер­жавні й правові інститути практично аж до сьогодення, стикуєть­ся з чинним правом, зокрема, адміністративним, цивільним, кри-

 

мшальним, земельним, процесуальним та ш., допомагаючи зро­зуміти його сутність, позитивні й негативні риси.

Як і кожна наука, історія держави і права України виконує певні завдання. Серед них:

пізнання й пояснення історії державно-правового розвитку

в Україні;

визначення стійких тенденцій, закономірностей розвитку

історико-правових явищ;

формування національної свідомості, високих моральних і

правових цінностей, поваги до минулого українського на­

роду та віри в його майбутнє.

Незнання минулого ставить під загрозу будь-яку спробу на­лежно діяти у майбутньому. Історико-правова наука, вивчаючи й узагальнюючи досвід минулого, виконує також і прогностичну функцію, допомагає уникати повторення помилок.

Періодизація курсу має важливе значення для опанування предметом історії держави і права України. В сучасній історико-правовій науці представлені різні підходи до періодизації.

Автори академічного курсу "Історія держави і права Укра­їни" за редакцією академіка НАН України В. Я. Тація, академіка Академії правових наук України А. Й. Рогожина (К., 2000 р.) пи­тання періодизації вирішують з урахуванням теорії суспільно-економічних формацій. Принципове значення при цьому вони надають відокремленню рабовласницьких, феодальних, капіта­лістичних і соціалістичних державно-правових утворень.

Професор П. П. Музиченко в навчальному посібнику "Історія держави і права України" (К, 2000 р.) здійснив спробу взяти за основу періодизації цивілізаційну теорію. Згідно з нею певний період історичного розвитку визначається не стільки об'єктив­но-матеріальними (способом виробництва, співвідношенням кла­сових сил), скільки ідейно-духовними, культурологічними фак­торами, пов'язаними з уявленнями про світ, соціальними цінно­стями, стереотипами поведінки.

Автори навчального посібника "Історія українського права" за редакцією професора О. О. Шевченка (К, 2001 р.) вважають, що періоди розвитку української держави й українського права не збігаються. У багатьох випадках українське право існувало й застосовувалося за відсутності української держави. Отож, за ос­нову періодизації вони взяли співвідношення джерел права.

 

І виходять із того, що українське право мало два основні дже­рела — звичай і закон. Але від середини XIV ст. звичаєве право поступово трансформується в загальне і стає основним джере­лом права. Воно містить не тільки юридичні норми, а й норми моралі, етики, такі чесноти, як миролюбство, працьовитість, гідність, виражаючи високу свідомість народу. Якщо звичаєве право — досить консервативне, то загальне динамічно розви­вається. Тому й законодавство національної української держа­ви від середини XVII ст. базується на загальному праві. Закон і загальне право України співіснували аж до кінця XVIII ст., вза-ємозбагачуючись і взаємодоповнюючись. Подальші періоди харак­терні домінуванням закону як джерела права й пануванням за­кону влади.

Періодизація курсу, запропонована нами, враховує попередній досвід на основі принципів історизму, системності й розвитку.

Початок державно-правового розвитку на теренах Укра­

їни зумовлений появою найдавніших рабовласницьких держав­

ницьких утворень у Північному Причорномор'ї та Приазов'ї. Там

жили не лише греки-колоністи, скіфи та кочові племена, а й

пращури слов'ян (середина І тис. до н. є. — V ст. н. є.).

Доба давньоруської державності й права пов'язана пере­

важно з формуванням, розвитком і занепадом Київської Русі.

Саме тоді виникла давньоруська правова система, побачила світ

видатна пам'ятка українського права — Руська Правда. Продов­

женням давньоруських державно-правових традицій стало Га-

лицько-Волинське князівство (VII — друга пол. XIV ст.).

Литовсько-польський період в історії українських земель.

Давньоруська державно-правова організація значною мірою була

успадкована Великим князівством Литовським, де жило 90 від­

сотків українців та білорусів. Відбувся подальший розвій украї­

нського права, видатними пам'ятками якого, а також литовсь­

кого й білоруського права є Литовські статути. Проте подальша

колонізація українських земель призвела до втрати після Люблін­

ської унії 1569 р. литовсько-руської форми української держав­

ності. Центром боротьби за волю українства стає Запорізька Січ —

військово-демократична форма української державності (середи­

на XIV — друга половина XVII ст.).

Внаслідок національно-визвольної війни 1648-1654 pp. ви­

никла українська козацька держава — Гетьманщина. Березневі

 

угоди 1654 р. прирікали Україну на поступове обмеження й лік­відацію її автономії. Співіснування демократичної у своїй основі української козацької держави й абсолютистсько-монархічної Росії було можливе лише як тимчасове об'єднання, як реакція на зов­нішньополітичні фактори (друга половина XVII— 1764 p.).

Суспільно-політичний устрій і правове становище україн­

ських земель визначалося їх належністю до Російської й Авст-

ро-Угорської імперій та поширенням на них дії російського й авст­

рійського права (кінець XVIII — початок XX ст.).

Доба відродження української національної державності. Во­

єнно-політична боротьба спричинила багатодержавність розвит­

ку України. Тоді ж виникає національне українське законодав­

ство (1917-1920 pp.).

Період становлення й розвитку України як радянської рес­

публіки, а з 1922 р. як союзної радянської республіки у складі

СРСР. Виникає й діє радянське право, де домінує загальносоюз­

не законодавство. В межах періоду можна виокремити певні ета­

пи із власними закономірностями державно-правового розвитку

(1917-1991 pp.).

Розбудова сучасної Української держави і права розпоча­

лася з прийняттям Декларації про державний суверенітет Ук­

раїни 16 липня 1990 р., Акта проголошення незалежності Укра­

їни 24 серпня 1991 р. Визначальними подіями державно-право­

вого характеру стали Всенародний референдум 1 грудня 1991 р.

і прийняття Конституції України 28 червня 1996 р.

Історіографія курсу. Знання про історію цивілізації, що скла­лася на теренах сучасної України, сягають сивої давнини. Відо­мості про нашу країну та її людність містять твори античних і візантійських авторів, ранньосередньовічні європейські й арабські хроніки. Значне місце серед них належить Геродоту, який у V ст. до н. є. присвятив дослідженню Скіфії одну з книг своєї багато­томної "Історії".

Перші спроби дослідити виникнення власне української дер­жави і права знаходимо в літописах на початку II тисячоліття. Так, автор "Повісті минулих літ" (бл. 1113 р.) чернець Печерсь-кого монастиря Нестор надає українській державі центральне місце, пов'язує історію Київської Русі зі світовою. Призначення влади князя він убачає в тому, щоб "володіти по праву". Цілком імовірно, що й раніше були намагання відповісти на питання,

7

 

"откуда есть пошла земля Руська". Недаремно серед джерел "Повісті", окрім грецьких хронік та місцевих переказів, за твер­дженням академіка О. Шахматова, були давньоруський літопис­ний звід 1037-1039 pp. та два київських 1073 і 1095 pp., які не збереглися.

Для з'ясування державно-правового розвитку України важ­лива також мемуарно-історична література XVI — XVII ст. (ме­муари М. Литвина, "Щоденник" Е. Лясоти, "Опис України" Г. Бо-плана та ін.).

1647 р. у друкарні Києво-Печерської лаври вийшов "Синоп­сис", де здійснена спроба систематичного викладу історії Ук­раїни.

Видатними працями з історії держави і права України, які з'явилися наприкінці XVII — на початку XVIII ст., є козацькі літописи Р. Ракушки-Романовського, С. Величка, Г. Граб'янки. Тут зображено побут, устрій, військову організацію козацтва, причини повстань і визвольної війни проти іноземного панування.

Науковий погляд на розвиток історіографії української держа­ви і права припадає на завершення XVIII ст. Тоді з'явилися пат­ріотичні праці "История о Малой России" М. Антоновського, "За­писки о Малороссии" Я. Марковича, "Історія Русів" невідомого автора. У цих творах йдеться про те, зокрема, що козаки — прямі нащадки русів, обґрунтовується, відтак, право українського на­роду на самостійний державно-політичний розвиток.

Перші кодифікації українського права припадають на другу половину XVIII — першу чверть XIX ст. Велике значення для потреб практики мали збірники Ф. Чуйкевича "Суд і розправа в правах малоросійських" (1758 р.), В. Кондратьева "Книга Статут и прочие права малоросийские", (1764 р.), Ф. Давидовича "Зібран­ня малоросійських прав" 1807 р. та ін.

У 1879 р. професор Київського університету О. Кістяківсь-кий систематизував і опублікував "Права, за якими судиться ма­лоросійський народ".

Видатний учений-енциклопедист, перший ректор Київсько­го університету М. Максимович виступив проти норманської те­орії походження державності на Русі, спростував теорію російсь­кого історика М. Погодіна про, те, що перед навалою татар на Київщині мешкало великоросійське населення. Чимало цінного

 

в розвиток наукових поглядів на історію держави й права Укра­їни вніс професор Київського університету В. Антонович. Ство­рена ним "Київська школа істориків" відзначалася ґрунтовним документалізмом.

Серед перших досліджень у галузі історії українського права фундаментальні праці професора Київського університета М. Вла-димирського-Буданова "Огляд історії руського права" та "Хре­стоматія з історії руського права".

Центральне місце серед істориків України кінця XIX — пер­шої третини XX ст. належить М. Грушевському, який обгрунту­вав історичну закономірність здобуття Україною державності. Серед його численних праць — десятитомна "Історія України-Руси", де подана перша систематична історія України.

У радянський період процес вивчення історії української дер­жави і права має свої особливості. Подальшому його розвиткові сприяло повернення 1924 р. М. Грушевського в Україну. Під його керівництвом в Академії наук досліджувалася не тільки історія української держави, а й історія українського права. Прислу­жилася розвиткові української історико-правової науки й спеці­ально створена для цього комісія. Вона здійснювала також по­шук і видання джерел права, складання бібліографії тощо. До складу комісії входили відомі вчені: М. Василенко, М. Максимей-ко, Л. Окіншевич, Ю. Черкаський та ін. Репресії проти українсь­кої інтелігенції 30-х pp. і диктат більшовистської ідеології пере­рвали плідну працю українських дослідників.

В еміграції працювали авторитетні фахівці Д. Дорошенко, О. Ог-лоблін, Н. Полонська-Василенко, Р. Лащенко, А. Яковлів та ін. Панівна ідея їхніх праць — безперервність історичного процесу України й окремішність його щодо російського.

За радянської доби історія української держави і права спе­ціально не досліджувалася. Однак у другій половині XX ст. над проблемами історії держави і права України працюють такі вчені, як А. Дубровіна, В. Дядиченко, М. Горбань, В. Кульчицький, В. Мє-сяц, П. Музиченко, М. Настюк, А. Пашук, А. Рогожин, Б. Ти-щик, А. Ткач, І. Усенко, В. Чехович, О. Шевченко, П. Щербина та ін. У 1987 р. за редакцією відомого історика держави і права ака­деміка НАН України Б. Бабія побачив світ двотомник, присвяче­ний історії держави і права України. Проте ця фундаментальна

9

 

праця, на жаль, залишилася незавершеною: третій том, що охоп­лює період з 1917 по 1987 pp., не вийшов.

Зважаючи на гостру потребу в нових історико-правових дослі­дженнях, нині цю тематику активно вивчають вчені Інституту держави і права ім. В.Корецького НАН України, Національної юридичної академії ім. Я. Мудрого, Одеської національної юри­дичної академії, Національної академії внутрішніх справ Укра­їни, Академії праці і соціальних відносин Федерації професійних спілок України, юридичних факультетів Київського національ­ного університету ім. Т. Шевченка, Львівського університету ім. І. Франка та ін. З'явилося чимало праць з історії держави і права України, де проаналізовано величезний фактичний і літе­ратурний матеріал, діалектично поєднано узагальнення з ретель­ним висвітленням особливостей розвитку української державності та права (Історія держави і права України / За ред. А. Й. Рого­жина: У 2-х ч. — Харків, 1993-1996. Перевидання в К, 1996; Історія держави і права України / За ред. В. Г. Гончаренка — К, 1996; Історія держави і права України: Навч. посібник / За ред. А. Чайковського. — К, 2000; Історія українського права / За ред. О. О. Шевченка. — К., 2001; Копиленко О., Копиленко М. Держа­ва і право України 1917-1920 pp.— К, 1997; Кульчицький В., Настюк М., Тишик Б. З історії української державності. — Львів, 1995; Музиченко П. Історія держави і права України.— К, 2000. та ін.).

Останніми роками видано ряд збірників документів (Права, за якими судиться малоросійський народ 1743 р. — К., 1997 та ін.), хрестоматій (Історія держави і права України: Хрестоматія. — К, 1996; Хрестоматія з історії держави і права України. У 2-х т. — К, 1997), перевидано раритетні видання (Лащенко Р. Лекції по історії українського права.— К., 1998; Чубатий М. Огляд історії українського права.— К, 1994 та ін.).

Результатом значної за обсягом наукової праці колективу ав­торів, істориків права з Харкова, Києва, Львова став двотомний академічний курс з історії держави і права України, допущений Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти (Історія дер­жави і права України. Академічний курс: Підручник. В 2-х т. / За ред. В. Я. Тація, А. Й. Рогожина.— К, 2000.). Його поява — значна подія у розвитку української історико-правової науки.

10

 

Цей навчальний посібник підготовлено відповідно до програ­ми, складеної на кафедрі державно-правових дисциплін Інсти­туту права ім. кн. Володимира Великого Міжрегіональної ака­демії управління персоналом. В ньому здійснена спроба цілісного висвітлення історії суспільно-державного ладу та права укра­їнського народу. Розглядаються джерела українського права, розвиток державно-правових інституцій від найдавніших до на­ших часів. Навчальний посібник складається з двох частин. У пер­шій — історія державно-правового розвитку від часу появи в середині І тис. до н. є. рабовласницьких державних утворень у Пів­нічному Причорномор'ї та Приазов'ї до Лютневої демократичної революції 1917 р.; у другій— історія держави і права України після лютого 1917 р.

Автор висловлює щиру подяку всім, хто причетний до підго­товки цього видання.

 

«все книги     «к разделу      «содержание      Глав: 15       Главы  1.  2.  3.  4.  5.  6.  7.  8.  9.  10.  11.  12.  13.  14.  15.





 
polkaknig@narod.ru ICQ 474-849-132 © 2005-2009 Материалы этого сайта могут быть использованы только со ссылкой на данный сайт.