Тексты книг принадлежат их авторам и размещены для ознакомления Кол-во книг: 2249, статей - 0

Разделы

Теория государства и права
Аграрное право
Государственное право зарубежных стран
Семейное право
Судебные и правоохранительные органы
Криминальное право
История государства и права России
Административное право
Гражданское право
Конституционное право России
История государства и права зарубежных стран
История государства и права Украины
Банковское право
Правовое регулирование деятельности органов ГНС
Юридическая психология
Финансовое право
Юридическая деонтология
Трудовое право
Предпринимательское право
Конституционное право Украины
Разное
История учений о государстве и праве
Уголовное право
Транспортное право
Авторское право
Жилищное право
Международное право
Международное право
Наследственное право
Налоговое право
Экологическое право
Медицинское право
Информационное право
Судебное право
Страховое право
Торговое право
Хозяйственное право
Муниципальное право
Договорное право
Частное право
загрузка...



загрузка...

Глава V.   Державні соціальні пенсії і допомоги

1. Поняття соціальних пенсій та підстави їх надання

Інститут соціальних пенсій вперше було введено в законодавст­во про соціальне забезпечення з 1 січня 1991 р. Законом Союзу РСР «Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР». В законі України «Про пенсійне забезпечення» також застосований цей інститут, але в більш удосконаленому вигляді, із зменшенням віку, з досягненням якого призначаються соціальні пенсії. Цей вид пенсії отримує порівняно незначна частина пенсіонерів, приблизно 5% від загальної кількості.

Під соціальними пенсіями розуміються щомісячні грошові ви­плати, які призначаються і виплачуються із Пенсійного фонду України непрацездатним непрацюючим громадянам, які з тих чи інших причин не набули права на трудову пенсію.

До таких громадян належать:

-     інваліди І і II груп, у тому числі інваліди з дитинства, а також інваліди III групи;

особи, які досягли віку: чоловіки - 60 років, жінки - 55 років;

-     діти ( в тому числі: брати, сестри й онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до до­сягнення 18 років, при цьому брати, сестри й онуки - за умо­ви, якщо вони не мають працездатних батьків) - у разі втрати годувальника;

-     діти-інваліди віком до 16 років.

Перелік медичних показань, що дають право на одержання соціальної пенсії на дітей-інвалідів віком до 16 років, визначається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Соціальні пенсії призначаються в таких розмірах:

а)    ЗО процентів мінімального розміру пенсії за віком: особам, які досягли віку: чоловіки - 60 років, жінки - 55 років і не набу­ли права на трудову пенсію без поважних причин;

б)    50 процентів мінімального розміру пенсії за віком: особам, які досягли віку: чоловіки - 60 років, жінки - 55 років і не набу­ли права на трудову пенсію з поважних причин; інвалідам Ш групи;

в)    100 процентів мінімального розміру пенсії за віком; інвалідам II групи;  дітям-інвалідам  віком до  16  років;  дітям  (  в тому числі: братам, сестрам й онукам, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років), а також одному з батьків, або чоловікові (дружині), або дідові, бабусі, братові чи сестрі, незалежно від віку і пра­цездатності, якщо він (вона) зайнятий доглядом за дітьми, бра­тами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не до­сягли 8 років, і не працює, у разі втрати годувальника;

г)    200 процентів мінімального розміру пенсії за віком: інвалідам І групи; матерям, яким присвоєно звання «Мати-героїня». За наявності одночасного права на соціальну пенсію і надбавку на   непрацездатних   членів   сім'ї   до   пенсії   за   віком   або   по інвалідності  призначається  за   вибором  того,   хто  звернувся,   або пенсія, або надбавка.

Слід відмітити, що в Основних напрямках реформування пенсійного забезпечення в Україні підкреслюється, що інститут соціальних пенсій буде трансформований с систему соціальних допо­мог на основі закону про соціальні допомоги. Соціальні пенсії перед­бачається виплачувати за рахунок коштів Державного і місцевих бю­джетів.    Це   ДОЗВОЛИТЬ,    ЯК    ВІДМІчаЄТЬСЯ    В    Документі,    бІЛЬШ    ЧІТКО'

провести розмежування джерел фінансування основних видів соціаль­них виплат і створить умови для уніфікації законодавства про соціальний захист непрацездатних і малозабезпечених громадян.

2. Поняття, види та загальна характеристика допомог з соціального забезпечення

В загальній системі соціального забезпечення соціальні допомо­ги є одним із самостійних видів матеріального забезпечення непра­цездатних громадян, малозабезпечених сімей, сімей з дітьми та інших осіб. Вони мають лише їм властиві правові ознаки і особли­вості, які відмежовують їх від інших видів матеріального забезпе­чення та соціальних послуг, в тому числі і від пенсій. Такими оз­наками і особливостями є:

-     врегулювання   призначення   і   виплати    всіх   видів   допомог відповідними нормативними актами, в зв'язку з чим, за наяв­ності передбачених в них обставин, громадяни набувають безу­мовного права на той чи інший вид допомоги;

-     зазвичай, загальна цільова спрямованість допомоги, що поля­гає   в   матеріальній   підтримці   громадян,   які   в   силу   тих   чи інших соціальних випадків (тимчасова втрата заробітку, підви­щення витрат в сім'ї, пов'язаних з народженням чи похован­ням тощо) потребують надання такої допомоги;

-     незалежність в більшості випадків забезпечення різними вида­ми допомог від інших джерел доходів,  що має їх особа,  яка звернулася за призначенням того чи іншого виду соціального забезпечення;

-     призначення допомоги, зазвичай, у твердих розмірах;

-     соціально-аліментарна природа всіх видів допомог,  яка вира­жається в безеквівлентності їх надання;

-     обмеженість виплати допомог визначеними тимчасовими рам­ками   (наприклад   допомоги   по   тимчасовій   непрацездатності виплачуються   працівникам   до   їх   видужання,   допомоги   на дітей - до досягнення ними відповідного віку тощо).

Отже під допомогою з соціального забезпечення розуміють гаран­товані, врегульовані нормами права разові або періодичні (щомісячні) грошові виплати соціально - аліментарного характеру, з метою ма­теріальної підтримки громадян,  які  в силу  певних соціальних ви-

245

падків, передбачених законом, потребують такої допомоги незалежно від наявності в них будь-яких інших джерел доходу.

Фінансування виплат допомог здійснюється за рахунок коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування, дер­жавного бюджету та місцевих бюджетів.

Багатоманітність видів соціальних допомог, передбачених зако­нодавством, широке коло громадян, які мають право на їх одер­жання дають можливість класифікувати їх за певними ознаками, цілями та завданнями на відповідні групи.

В теперішній час немає єдиної точки зору щодо вибору підстав групування допомог. В одних випадках, наприклад, вони групують­ся в залежності від джерел фінансування, в других - від рівня пра­вового регулювання, в третіх - від мети їх надання, в четвертих - від підстав надання. Можуть бути й інші підстави групування допомог.

Так відповідно з класифікаційними ознаками (конкретна ціль допомоги), які висунув B.C. Андреев, всі допомоги з соціального забезпечення поділяються на три групи.

До першої групи належать допомоги, що виплачуються з метою компенсації втраченого з поважних причин заробітку впродовж не­тривалого часу в розмірі, який, зазвичай, визначається в процент­ному відношенні до середньомісячного заробітку. До таких, напри­клад, відносяться допомоги з тимчасової втрати працездатності, допомога по безробіттю тощо. Умови призначення таких допомог виключають можливість одержання їх водночас із заробітною пла­тою, хоч в деяких випадках допускають їх виплату поряд з пенсією та іншими допомогами. Наприклад, допомога по тимчасовій непра­цездатності працюючому пенсіонерові.

Другу групу складають допомоги, що надаються додатково до основних джерел засобів існування (заробітної плати, пенсії тощо). Бони спрямовані не на заміну (хоч би і тимчасово) основних дже­рел засобів існування, а на покриття додаткових витрат, на які ос­новних доходів, на думку законодавця, недостатньо. (Наприклад, допомога при народженні дитини, допомога на поховання тощо). Вони, зазвичай носять разовий характер.

В третю групу включаються допомоги, які надаються в певних випадках особам, які не мають джерел засобів до існування. На­приклад, допомога непрацюючій матері по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Таке групування не виключає можливість розмежування окре­мих видів допомог в залежності від соціального випадку, що ле­жить в основі їх надання. Так, І.М. Сирота за цими ознаками про­понує всі допомоги розділити на шість груп. До першої групи допомог він відніс допомоги, в основі яких лежить тимчасова не­працездатність. Другу групу складають допомоги, в основі яких ле­жить безробіття. До третьої групи віднесені допомоги, в основі яких лежить факт народження дитини. Четверта група пов'язується з утриманням неповнолітніх дітей. Допомоги п'ятої групи за своїми цілями близькі до соціальних пенсій - вони покли­кані забезпечити прожиття одиноких непрацездатних громадян з

246

мінімальними доходами та інших малозабезпечених громадян. (Наприклад, щомісячні доплати до пенсій пенсіонерам, які мають на утриманні інших осіб, адресні державні допомоги малозабезпе­ченим сім'ям). Тобто основною підставою надання таких допомог є малозабезпеченість громадян. Шоста група - це допомоги, які вип­лачуються в разі виникнення неординарних життєвих обставин. Ці допомоги обумовлені різними факторами: смертю, хворобою, пере­бування дітей під опікою і піклуванням тощо. До цієї групи слід віднести і разові допомоги, передбачені локальними нормативними актами в разі настання стихійних лих, гострої потреби б оплаті лікування тощо.

Допомоги також можна класифікувати за такою ознакою, як тривалість їх виплати. За цією ознакою допомоги можна розділи­ти на: разові, періодичні та щомісячні.

До разових допомог відносяться: разова допомога при народженні дитини, допомога на поховання, на лікування та в інших випадках.

До періодичних - відносяться: допомога по тимчасовій непрацез­датності (включаючи догляд за хворою дитиною чи іншим членом сім'ї), допомога по вагітності та пологах, в разі карантину, в разі тим­часового переведення особи відповідно до медичного висновку на лег­шу, нижчеоплачувану роботу, в разі протезування з поміщенням у стаціонар протезно-ортопедичного підприємства, в разі санаторно-курортного лікування тощо. Періодичні допомоги, зазвичай, випла­чуються з метою компенсації втраченого заробітку за період відсут­ності на роботі з вищезазначених причин. Вони відрізняються від разових тим, що володіють певною тривалістю у часі.

Щомісячні допомоги передбачають грошові виплати регулярно, протягом тривалого часу. До таких віднесені: допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, адресні соціальні допомоги тощо.

В процесі реформування сфери соціального забезпечення ди­намічно розвивається і законодавство про соціальні допомоги, з'яв­ляються нові види допомог, змінюються терміни, порядок призна­чення та виплати допомог, підвищуються їх розмір, запроваджено принцип надання допомог працюючим громадянам на умовах за­гальнообов'язкового державного соціального страхування- 3 цією метою за останні роки було прийнято ряд законів. Це, зокрема, За­кони України: «Про загальнообов'язкове державне соціальне стра­хування від нещасного випадку на виробництві та професійного за­хворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 р., «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 р., «Про за­гальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18 січня 2001 р. та інші.

Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійно­го захворювання, які спричинили втрату працездатності» передба­чає в разі настання страхового випадку, крім відшкодування шко-

247

ди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я, виплати пенсії та надання інших соціальних послуг, такі види ма­теріальних допомог:

допомогу у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю до віднов­лення працездатності або встановлення інвалідності;

-     одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працез­датності або смерті потерпілого;

-     щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати пра­цездатності,  що компенсує відповідну частину втраченого за­робітку потерпілого;

-     допомогу дитині, якщо дитина народилася інвалідом внаслідок травмування  на  виробництві  або   професійного  захворювання жінки під час її вагітності. Така дитина відповідно до медично­го висновку вважається застрахованою, та до 16 років або до закінчення навчання, але не більш як до досягнення 23 років їй подається допомога Фонду соціального страхування від не­щасних випадків. ( ст. 9 цього Закону);

-     у разі невідкладної потреби інвалідам разову грошову допомогу. В разі смерті застрахованої особи Фонд соціального страхуван­ня від нещасних випадків зобов'язаний організувати поховання по­мерлого, відшкодувати вартість пов'язаних з цим ритуальних по­слуг відповідно до місцевих умов.

Видами матеріального забезпечення за Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» є:

-     допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності;

-     допомога по частковому безробіттю;

-     матеріальна   допомога   у   період   професійної   підготовки,   пе­репідготовки або підвищення кваліфікації безробітного;

-     матеріальна  допомога  по  безробіттю,   одноразова  матеріальна допомога безробітному та непрацездатним особам, які перебува­ють на його утриманні;

-     допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні.

За загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зу­мовленими народженням та похованням,відповідно до Закону Ук­раїни від 18 січня 2001 р. надаються такі види матеріального за­безпечення:

-     допомога по тимчасовій  непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною);

-     допомога по вагітності та пологах;

-     допомога при народженні дитини;

-     допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

-     допомога   на   поховання   (крім   поховання   пенсіонерів,   без­робітних та осіб, які померли від нещасного випадку на вироб­ництві).

248

3. Умови   і    порядок   призначення   окремих   видів соціальних допомог сім'ям з дітьми

Правове регулювання призначення і виплати допомог сім'ям з дітьми здійснюється за двома основними Законами України: «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18 січня 2001 р. та «Про держав­ну допомогу сім'ям з дітьми» в редакції від 22 березня 2001 року та іншим законодавством. Перший закон передбачає порядок на­дання допомог особам, що підлягають загальнообов'язковому дер­жавному соціальному страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похо­ванням. До таких належать:

1)    особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на   підприємствах,   в   установах,   організаціях   незалежно   від форм власності та господарювання або у фізичних осіб, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших  представництвах  нерезидентів,  а також  обрані  на  ви­борні посади в органах державної влади, органах місцевого са­моврядування та в інших органах;

2)    члени   колективних   підприємств,    сільськогосподарських   та інших виробничих кооперативів.

Матеріальне забезпечення та соціальні послуги за загально­обов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, зазначеним застрахованим особам призначаються та надаються за основним місцем роботи за рахунок сплачених застрахованими особами страхових внесків.

Особи, які забезпечують себе роботою самостійно (особи, які займаються підприємницькою, адвокатською, нотаріальною, твор­чою та іншою діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу безпо­середньо від цієї діяльності, в тому числі члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), а також гро­мадяни України, які працюють за межами території України і не застраховані в системі соціального страхування країни, в якій во­ни перебувають (якщо інше не передбачено міжнародними догово­рами України), мають право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги відповідно до цього Закону за умови сплати стра­хових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втра­ти працездатності відповідно до діючого законодавства. Цим осо­бам призначення та виплата матеріального забезпечення, а також надання соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працез­датності та витратами, зумовленими народженням та похованням, здійснюються виконавчою дирекцією відділення Фонду соціально­го страхування з тимчасової втрати працездатності за місцем реєстрації їх як страхувальників.

Цим Законом передбачені сім'ям з дітьми застрахованих осіб такі види допомог: допомога по вагітності та пологах; допомога при

249

народженні дитини; допомога по догляду за дитиною до досягнен­ня нею трирічного віку; допомога на поховання членів сім'ї, які перебували на утриманні застрахованої особи (дітей, братів, сестер та онуків, які не досягли 18 років або старших цього віку, якщо вони стали інвалідами до 18 років (братів, сестер та онуків - за умови, що вони не мають працездатних батьків), а студентів та учнів середніх професійно-технічних та вищих навчальних за­кладів з денною формою навчання - до 23 років);

За Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» право на державну допомогу мають громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, а також особи, що набули статусу біженця, які не застраховані в системі системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, в сім'ях яких виховуються та проживають непо­внолітні діти у випадках та на умовах, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст. З цього Закону призначаються такі види дер­жавної допомоги:

1)    допомога у зв'язку з вагітністю та пологами;

2)    одноразова допомога при народженні дитини;

3)    допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

4)    допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням;

5)   допомога малозабезпеченим сім'ям з дітьми. Законодавством можуть бути передбачені й інші види допомог

сім'ям з дітьми. Так Положенням про порядок призначення та ви­плати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженим Міністер­ством праці України, Міністерством соціального захисту населення України, Міністерством освіти України, Міністерством фінансів Ук­раїни 11 березня 1993 p., крім зазначених в Законі, передбачені:

-     грошові виплати матерям (батькам), зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років;

-     допомога по догляду за дитиною-інвалідом;

-     допомога на дітей віком до 16 років (учнів - до 18 років);

-     допомога на дітей одиноким матерям;

допомога на дітей військовослужбовців строкової служби; тимчасова допомога на неповнолітніх дітей, батьки яких ухи­ляються від сплати аліментів або коли стягнення аліментів не­можливе;

-     допомога на дітей, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядуван­ня, підприємства, установи, організації та об'єднання громадян за раху­нок власних коштів можуть запроваджувати додаткові види допомоги та встановлювати доплати до державної допомоги сім'ям з дітьми.

Всі види державної допомоги сім'ям з дітьми, крім допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами жінкам з числа військовослуж­бовців Збройних Сил України, Прикордонних військ України, Служ­би безпеки України, військ цивільної оборони, інших військових фор­мувань  та з числа осіб начальницького ї  рядового складу  органів

250

251

внутрішніх справ призначають і виплачують органи соціального захи­сту населення за місцем проживання батьків (усиновителів, опікуна, піклувальника). Допомога у зв'язку з вагітністю та пологами жінкам, жінкам з числа військовослужбовців Збройних Сил України, Прикор­донних військ України, Служби безпеки України, військ цивільної оборони, інших військових формувань та з числа осіб начальницько­го і рядового складу органів внутрішніх справ призначається і випла­чується за місцем основної роботи (служби).

Під поняттям «сім'я з дітьми» розуміється поєднане родинни­ми зв'язками та зобов'язаннями щодо утримання коло осіб, у яко­му виховуються рідні, усиновлені діти, а також діти, над якими встановлено опіку чи піклування.

Під поняттям «дитина» розуміється особа віком до 18 років (по­вноліття), якщо згідно з законом вона не набуває прав повнолітньої раніше.

Допомога по вагітності та пологах надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке компенсує втрату заробітної плати (доходу) за період відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами. Вона виплачується за весь період відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, тривалість якої становить 70 календар­них днів до пологів і 56 (у разі ускладнених пологів або народжен­ня двох чи більше дітей - 70) календарних днів після пологів. Жінкам, віднесеним до 1-4 категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, допомога по вагітності та пологах виплачується за 180 календарних днів зазначеної відпуст­ки (90 - до пологів та 90 - після пологів). Розмір зазначеної допо­моги обчислюється сумарно та надається застрахованій особі в по­вному обсязі незалежно від кількості днів відпустки, фактично використаних до пологів.

Застрахованій особі, яка усиновила дитину протягом двох місяців з дня її народження, зазначеного у свідоцтві про народжен­ня, така допомога виплачується за період з дня усиновлення і до закінчення 56 календарних днів (70 календарних днів у разі одно­часного усиновлення двох і більше дітей, 90 календарних днів -для жінок, віднесених до 1-4 категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобіїльської катастрофи).

За період відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, що збігається з відпусткою для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, допомога по вагітності та пологах виплачується незалежно від допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Допомога по вагітності та пологах надається застрахованій особі у розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу), обчисленої за встановленими Законом правилами, і не залежить від страхового стажу.

Право на державну допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами за Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» ма­ють всі жінки (у тому числі неповнолітні), які не застраховані в си­стемі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Підставою для призначення таким жінкам допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами є відповідна заява, а також видана в ус­тановленому порядку довідка лікувального закладу встановленого зразка та довідка:

-     з основного місця роботи (служби, навчання) - для жінок, які перебувають на військовій службі, в органах внутрішніх справ чи   іншій   роботі,    або   навчаються   в   навчальних   закладах, аспірантурі,   докторантурі,   клінічній   ординатурі   на   денній формі навчання;

ліквідаційної комісії - для жінок, звільнених з роботи у зв'яз­ку з ліквідацією підприємства, установи, організації;

-     державної   служби   зайнятості   -   для   жінок,   зареєстрованих у державній службі зайнятості як безробітні;

-     з місця проживання - для непрацюючих жінок про те, що во­ни не працюють (не служать, не навчаються).

Особам, які усиновили або взяли під опіку дитину протягом двох місяців з дня її народження, допомога надається на підставі рішення про усиновлення або встановлення опіки за період з дня усиновлення чи встановлення опіки і до закінчення строку після­пологової відпустки.

Допомога у зв'язку з вагітністю та пологами призначається, як­що звернення за нею надійшло не пізніше шести місяців з дня закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, і випла­чується жінкам за весь період відпустки. Тривалість таких відпус­ток, а також порядок обчислення допомоги встановлені аналогічно як і жінкам, що застраховані в системі загальнообов'язкового дер­жавного соціального страхування.

Допомога у зв'язку з вагітністю та пологами жінкам, не заст­рахованим в системі загальнообов'язкового державного соціально­го страхування, надається у розмірі 100 відсотків середньомісячно­го доходу (стипендії, грошового забезпечення, допомоги по безробіттю тощо) жінки, але не менше 25 відсотків від розміру встановленого законом прожиткового мінімуму для працездатної особи із розрахунку на місяць.

Одноразова допомога при народженні дитини надається відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездат­ності та витратами, зумовленими народженням та похованням* від 18 січня 2001 р. застрахованій, та відповідно до Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» в редакції від 22 берез­ня 2001 року незастрахованїй в системі загальнообов'язкового дер­жавного соціального страхування особі (одному з батьків дитини, усиновителю чи опікуну).

Застрахованій особі, яка усиновила дитину або взяла її під опіку, а також незастрахованій особі одноразова допомога при на­родженні дитини надається, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше шести місяців з дня народження дитини.

У разі народження (усиновлення, встановлення опіки) двох і більше дітей допомога надається на кожну дитину.

252

У разі народження мертвої дитини допомога при народженні дитини не надається.

Допомога при народженні дитини надається застрахованій особі (одному з батьків дитини, усиновителю чи опікуну) у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, але не менше розміру прожит­кового мінімуму, встановленого законом, а незастрахованій особі у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років.

Для призначення цього виду допомоги подаються такі докумен­ти: заява, копія свідоцтва про народження дитини, копії трудових книжок обох батьків, довідка з місця роботи, служби, навчання, довідка про склад сім'ї батьків.

Право на допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку має як застрахована, так і незастрахована в сис­темі загальнообов'язкового державного соціального страхування особа (один із батьків дитини, усиновитель, баба, дід, інший родич або опікун), яка фактично здійснює догляд за дитиною. Зазначена допомога надається застрахованим особам у формі матеріального забезпечення, яке частково компенсує втрату заробітної плати (до­ходу) у період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Цей вид допомоги надається застрахованій особі, зазначеній у Законі, яка фактично здійснює догляд за дитиною, щомісяця з дня надання відпустки для догляду за дитиною по день її закінчен­ня, але не більш як по день досягнення дитиною трирічного віку включно, а незастрахованій особі - з дня призначення допомоги по день досягнення дитиною вказаного віку включно.

Усиновителям та опікунам допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається не раніше дня прийнят­тя рішення про усиновлення або встановлення опіки.

Незастрахованим особам допомога по догляду за дитиною до до­сягнення нею трирічного віку призначається на підставі довідки:

-     ліквідаційної   комісії   -   звільненим   з   роботи   у   зв'язку   з ліквідацією підприємства, установи, організації, до їх працев­лаштування;

-     державної служби зайнятості - особам, зареєстрованим у дер­жавній службі зайнятості як безробітні;

виданої за місцем проживання про те, що вона не працює (не служить, не навчається) і дитина проживає разом з нею - не­працюючій особі.

Призначення допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку особі, яка фактично доглядає за дитиною, здійснюється за письмовою заявою цієї особи та на підставі довідки з місця роботи (служби, навчання) матері дитини про те, що вона вий­шла на роботу до закінчення строку відпустки по догляду за дитиною І виплату зазначеної допомоги їй припинено (із зазначенням дати).

Матерям, які мають дітей віком до трьох років і одночасно про­довжують навчання з відривом від виробництва, допомога по до-

253

гляду за дитиною до досягнення нею трьох років призначається в повному розмірі.

Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічно­го віку надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом, а незасграхованій особі така допомога на­дається у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років. У разі народження (усиновлення, вста­новлення опіки) двох і більше дітей така допомога надається на кожну дитину.

Допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуван­ням, призначається особам, визначеним в установленому законом порядку опікунами чи піклувальниками дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення їх батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування. Та­ка допомога призначається на підставі рішення про встановлення опіки чи піклування за умови, що середньомісячний розмір одер­жуваних на дитину аліментів, пенсії за попередні шість місяців не перевищує прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і надається у розмірі, що дорівнює різниці між прожитковим мінімумом для дитини відповідного віку та середньомісячним розміром одержуваних на дитину аліментів та пенсій за попередні шість місяців.

Допомога малозабезпеченим сім'ям з дітьми (у тому числі з усиновленими дітьми та дітьми, які перебувають під опікою чи піклуванням) віком до 16 років (учнів - до 18 років), призна­чається, якщо середньомісячний сукупний доход сім'ї є нижчим від прожиткового мінімуму для сім'ї.

Цей вид допомоги призначається з місяця звернення по допо­могу терміном на шість місяців і виплачується щомісячно. Питан­ня про продовження виплати зазначеної допомоги вирішується на підставі поновлених документів про стан матеріального забезпечен­ня сім'ї.

Розмір допомоги визначається як різниця між прожитковим мінімумом для сім'ї та її середньомісячним сукупним доходом за попередні шість місяців.

Документи, необхідні для призначення державної допомоги сім'ям з дітьми, подаються особою, яка претендує на призначення допомоги, самостійно. За наявності письмової заяви особи, яка пре­тендує на призначення допомоги, але за станом здоров'я або з інших поважних причин не може самостійно зібрати необхідні до­кументи, збір зазначених документів покладається на органи, що призначають допомогу. Документи розглядаються органом, що призначає та здійснює виплату державної допомоги, протягом 10 днів з дня звернення. Про призначення державної допомоги чи про відмову в її наданні із зазначенням причини відмови та порядку ос­карження цього рішення орган, що призначає і здійснює виплату державної допомоги сім'ям з дітьми, видає чи надсилає заявникові

254

письмове повідомлення протягом 5 днів після прийняття відповідного рішення.

Органи, що призначають і здійснюють виплату державної допо­моги сім'ям з дітьми, мають право у разі потреби перевіряти обґрунтованість видачі та достовірність відповідних документів, поданих для призначення допомоги, а також мають право пе­ревіряти матеріальний стан сімей з дітьми.

Підприємства, установи та організації несуть відповідальність за шкоду, заподіяну сім'ям з дітьми або державі внаслідок не­своєчасної видачі документів або видачі недостовірних даних, і відшкодовують її в установленому законом порядку.

Одержувачі державної допомоги зобов'язані повідомляти орга­ни, що призначають і здійснюють виплату державної допомоги, про зміну всіх обставин, що впливають на виплату допомоги.

Суми державної допомоги, виплачені надміру внаслідок зло­вживань з боку громадян (у результаті подання документів із свідо­мо неправдивими відомостями, неподання відомостей про зміни у складі сім'ї, приховування обставин, що впливають на виплату державної допомоги, тощо), стягуються згідно з законом.

Рішення органу, що призначає і здійснює виплату державної допомоги, може бути оскаржено у вищестоящих органах виконав­чої влади або у судовому порядку.

Державна соціальна допомога інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам та державна допомога дітям віком до 16 років, інфіко­ваним вірусом імунодефіциту людини або хворим на СНІД.

Крім вищезазначених допомог сім'ям з дітьми законодавством можуть бути передбачені й інші види допомог цій категорії осіб. Так, відповідно до Закону України «Про державну соціальну допо­могу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» від 16 листопада 2000 року право на таку допомогу мають інваліди з дитинства І і II групи, непрацюючі інваліди з дитинства III групи, а також діти-інваліди віком до 16 років. Причина, група інвалідності, строк, на який встановлюється інвалідність, визначаються органом меди-ко-соціальної експертизи. Інвалідам з дитинства, які мають одно­часно право на державну соціальну допомогу і пенсію, призна­чається державна соціальна допомога або пенсія за їх вибором. Державна соціальна допомога або пенсія інвалідам з дитинства, яких визнано недієздатними, а також на дітей-інвалідів призна­чається за вибором їх батьків, усиновителів, опікуна або піклу­вальника.

Заява про призначення державної соціальної допомоги по­дається інвалідом з дитинства до управління соціального захисту населення за місцем проживання. Заява про призначення держав­ної соціальної допомоги інваліду І чи II групи, який визнаний недієздатним, а також на дитину-інваліда подається одним із батьків, усиновителем, опікуном або піклувальником за місцем свого проживання. До заяви про призначення державної соціальної допомоги повинні бути додані документи про вік і місце проживан­ня інваліда з дитинства або дитини-інваліда, документи про місце

255

проживання батьків, усиновителів, опікуна або піклувальника, який подав заяву, а також довідка медико-соціальної експертизи або медичний висновок, видані у встановленому порядку. Якщо з заявою звертається опікун або піклувальник, то подається також копія рішення органу опіки і піклування про встановлення опіки чи піклування. Непрацюючі інваліди з дитинства III групи, а та­кож один із непрацюючих батьків, усиновителів, опікун або піклу­вальник, які фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом віком до 16 років, додатково подають довідку про те, що вони не працюють, видану за місцем проживання.

Управління соціального захисту населення, яке прийняло за­яву про призначення державної соціальної допомоги, видає заявни­ку розписку про прийом заяви та доданих до неї документів із за­значенням дати прийому заяви. Днем звернення за призначенням державної соціальної допомоги вважається день прийому заяви з усіма необхідними документами. Якщо заява про призначення дер­жавної соціальної допомоги надсилається поштою і при цьому по­даються також всі необхідні документи, то днем звернення за дер­жавною соціальною допомогою вважається дата, вказана в поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

У тих випадках, коли до заяви додані не всі необхідні докумен­ти, заявнику повідомляється, які документи повинні бути подані додатково. Якщо вони будуть подані не пізніше 3-х місяців з дня одержання повідомлення про необхідність подання додаткових до­кументів, то днем звернення за призначенням державної соціаль­ної допомоги вважається день прийому або відправлення заяви про призначення такої допомоги.

Заява про призначення державної соціальної допомоги розгля­дається органами соціального захисту населення не пізніше 10 днів після надходження заяви з усіма необхідними документами і при­значається допомога з дня звернення за її призначенням.

Державна соціальна допомога призначається у таких розмірах:

-     інвалідам з дитинства І групи -  100 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

інвалідам  з дитинства  II  групи  -  70 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

-     непрацюючим інвалідам з дитинства ПІ групи - 50 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

-     на дітей-інвалідів віком до 16 років - 70 відсотків прожитково­го мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Крім зазначених розмірів Законом передбачаються надбавки на догляд. Так інвалідам з дитинства І групи встановлюється надбавка на догляд за ними у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму. Над­бавка на догляд, що призначається одинокій матері (батьку), встанов­люється у розмірі: на дитину-інваліда віком до 6 років - 30 відсотків прожиткового мінімуму, на дитину-інваліда віком від 6 до 16 років -50 відсотків прожиткового мінімуму. Надбавка на догляд, що призна­чається в інших випадках, встановлюється у розмірі: на дитину-інваліда віком до  6 років -  ЗО  відсотків  прожиткового  мінімуму,

256

на дитину-інваліда віком від 6 до 16 років - 50 відсотків прожит­кового мінімуму та за умови, що середньомісячний сукупний доход сім'ї, в якій виховується дитина-інвалід, за попередні шість місяців не перевищує прожиткового мінімуму на сім'ю. Надбавка на догляд за дитиною-інвалідом віком до 16 років призначається одному з непрацюючих працездатних батьків, усиновителів, опіку­ну, піклувальнику, які фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом; одному з непрацюючих батьків, усиновителів, опікуну, піклувальнику з числа інвалідів Г або II групи, які фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом.

Державна соціальна допомога інвалідам з дитинства І і II гру­пи, непрацюючим інвалідам з дитинства III групи призначається на весь час інвалідності, встановленої органами медико-соціальної експертизи. На дітей-інвалідів така допомога призначається на строк, зазначений у медичному висновку, який видається у поряд­ку, встановленому Міністерством охорони здоров'я України, але не більш як по місяць досягнення дитиною-інвалідом 16-річного віку.

Виплачується така допомога щомісячно у встановлені органами соціального захисту населення строки державними підприємства­ми і об'єднаннями зв'язку за місцем проживання інваліда з дитин­ства або батьків, усиновителів, яким призначена допомога на дітей-інвалідів. Опікуну або піклувальнику ця допомога випла­чується за місцем їх проживання.

Призначена державна соціальна допомога виплачується інваліду з дитинства І чи ІГ групи незалежно від одержуваного ним заробітку, стипендії, аліментів або інших доходів, а допомога, яка призначена на дитину-інваліда віком до 16 років, виплачується не­залежно від одержання на неї інших видів допомоги.

Державна соціальна допомога може виплачуватися за довіреністю, порядок оформлення і строк дії якої визначаються за­коном.

Інвалідам з дитинства, які проживають у будинках-інтернатах для громадян похилого віку та інвалідів, виплачується 20 відсотків призначеного розміру державної соціальної допомоги. Призначена державна соціальна допомога не виплачується за час перебування дитини-інваліда віком до 16 років на повному державному утри­манні.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про запобігання за­хворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціаль­ний захист населення» (в редакції Закону України від 3 березня 1998 р.) та з метою посилення соціального захисту дітей віком до 16 років, інфікованих вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, постановою Кабінету Міністрів «Про розмір щомісячної державної допомоги дітям віком до 16 років, інфікованим вірусом імунодефіциту людини або хворим на СНІД» від 10 липня 1998 р. № 1051 з 1 січня 1999 р. дітям віком до 16 років, інфікованим вірусом імунодефіциту людини або хворим на СНЇД, встановлена щомісячна державна допомога у розмірі двох неоподатковуваних мінімумів походів громадян.

257

4. Забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності

Допомоги по тимчасовій втраті працездатності є найпоши­ренішим видом матеріального забезпечення за державним соціаль­ним страхуванням. Порядок надання таких допомог регулюється Законами України вПро загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та ви­тратами, зумовленими народженням та похованням» від 18 січня 2001 р., «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхуван­ня від нещасного випадку на виробництві та професійного захворю­вання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 р., «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового дер­жавного соціального страхування» від 11 січня 2001 р. та іншим законодавством України.

Допомога по тимчасовій непрацездатності надається особі, заст­рахованій у Фонді соціального страхування з тимчасової втрати працездатності чи у Фонді соціального страхування від нещасних випадків у формі матеріального забезпечення, яке повністю або ча­стково компенсує втрату заробітної плати (доходу).

Застрахована особа - найманий працівник, а у випадках, пе­редбачених вище зазначеними Законами, також інші особи (грома­дяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні), на користь яких здійснюється загаль­нообов'язкове державне соціальне страхування. Особі, застрахо­ваній у Фонді соціального страхування з тимчасової втрати працез­датності допомога по тимчасовій непрацездатності надається у разі настання в неї одного з таких страхових випадків:

1)    тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або трав­ми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві (Якщо ж тимчасова непрацездатність настала внаслідок захворювання або травми, пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, то допомога в цьому випадку виплачується Фондом соціально­го страхування  від  нещасних  випадків  відповідно до Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворю­вання, які спричинили втрату працездатності»);

2)   необхідності догляду за хворою дитиною;

3)    необхідності догляду за хворим членом сім'ї;

4)   догляду   за   дитиною   віком   до   трьох   років   або   дитиною-інвалідом віком до 16 років у разі хвороби матері або іншої осо­би, яка доглядає за цією дитиною;

5)   карантину,   накладеного   органами   санітарно-епідеміологічної служби;

6)   тимчасового переведення застрахованої особи відповідно до ме­дичного висновку на легшу, нижчеоплачувану роботу;

7)   протезування з поміщенням у стаціонар протезно-ортопедично­го підприємства;

8)   санаторно-курортного лікування.

258

Умови надання допомоги по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним ви­падком на виробництві, визначаються Законом України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціально­го страхування» Відповідно до статті 2 цього Закону допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, виплачується застрахованим особам Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення меди-ко-соціальною експертною комісією (МСЕК) інвалідності незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності у порядку та розмірах, встановлених законодавством.

Перші п'ять днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворю­вання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, оплачуються власником або уповноваженим ним органом за рахунок коштів підприємства, установи, організації за основним місцем робо­ти у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворю­вання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на вироб­ництві, оплачується застрахованим інвалідам, які працюють на підприємствах та в організаціях товариств УТГ (Українське товариство глухонімих) і УТС (Українське товариство сліпих), Фондом соціального страхування України з тимчасової втрати пра­цездатності починаючи з першого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або встановлення медико-соціальною експертною комісією (МСЕК) інвалідності незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності у порядку та розмірах, встановлених законодавством.

Застрахованим особам, які працюють на сезонних і тимчасових роботах, допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захво­рювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на вироб­ництві, надається не більш як за 75 календарних днів протягом ка­лендарного року.

У разі настання тимчасової непрацездатності внаслідок захво­рювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на вироб­ництві, під час перебування у щорічній (основній чи додатковій) відпустці допомога надається у порядку та розмірах, установлених цим Законом.

Допомога по тимчасовій непрацездатності по догляду за хворою дитиною віком до 14 років виплачується застрахованій особі з пер­шого дня за період, протягом якого дитина за висновком лікаря по­требує догляду, але не більш як за 14 календарних днів. Якщо та­ка дитина потребує стаціонарного лікування, допомога виплачується застрахованій особі з першого дня за весь час її пере­бування в стаціонарі разом з хворою дитиною.

Застрахованим особам, які працюють на сезонних і тимчасових роботах, у разі здійснення догляду за хворою дитиною віком до 14 років допомога по тимчасовій непрацездатності призначається і

259

виплачується в порядку та розмірах, передбачених абзацом другим частини другої цієї статті та статтею 37 цього Закону.

Допомога по тимчасовій непрацездатності по догляду за хворим членом сім'ї (крім догляду за хворою дитиною віком до 14 років) надається застрахованій особі з першого дня, але не більш як за З календарні дні, а у виняткових випадках, з урахуванням тяжкості хвороби члена сім'ї та побутових обставин, - не більш як за 7 ка­лендарних днів.

Б разі захворювання матері або іншої особи, яка фактично здійснює догляд за дитиною віком до трьох років або дитиною-інвалідом віком до 16 років, допомога надається застрахованій особі, яка здійснює догляд за дитиною, з першого дня за весь період захво­рювання в порядку та розмірах, встановлених Законом.

Допомога по тимчасовій непрацездатності по догляду за хворою дитиною віком до 14 років, по догляду за хворим членом сім'ї та в разі захворювання матері або іншої особи, яка фактично здійснює догляд за дитиною віком до трьох років або дитиною-інвалідом віком до 16 років, не надається, якщо застрахована особа перебувала у цей час у щорічній (основній чи додатковій) відпустці, додатковій відпустці у зв'язку з навчанням або творчій відпустці.

Якщо тимчасова непрацездатність застрахованої особи викли­кана карантином, накладеним органами санітарно-єлідеміологічної служби, надається допомога по тимчасовій непрацездатності з пер­шого дня за весь час відсутності на роботі з цієї причини.

У разі тимчасового переведення застрахованої особи відповідно до медичного висновку на легшу, нижчеоплачувану роботу цій особі надається допомога по тимчасовій непрацездатності з першого дня за час такої роботи, але не більш як за два місяці. Ця допомога обчис­люється за загальними правилами, але надається в розмірі, який ра­зом із заробітком за тимчасово виконувану роботу не може переви­щувати суми повного заробітку до часу переведення.

Допомога по тимчасовій непрацездатності в разі здійснення про­тезування за медичними показаннями в стаціонарі протезно-ортопе­дичного підприємства надається застрахованій особі з першого дня за весь період перебування в цьому підприємстві з урахуванням ча­су на проїзд до протезно-ортопедичного підприємства і назад.

У разі здійснення санаторно-курортного лікування допомога надається застрахованій особі, якщо тривалість щорічної (основної та додаткової) відпустки недостатня для лікування та проїзду до санаторно-курортного закладу і назад. Застрахованій особі, яка на­правляється на санаторно-курортне лікування після перенесених захворювань і травм безпосередньо із стаціонару лікувального за­кладу за рахунок страхових коштів Фонду, допомога по тимчасовій непрацездатності надається лише за час проїзду до санаторно-ку­рортного закладу і назад. Якщо таке лікування здійснювалося за рахунок власних коштів застрахованої особи або інших джерел, до­помога по тимчасовій непрацездатності надається за весь період пе­ребування в санаторії з урахуванням часу на проїзд у порядку і розмірах, встановлених Законом.

260

Застрахованій особі, яка виховує дитину-інваліда віком до 16 років, допомога надається за весь період санаторно-курортного лікування дитини-інваліда (з урахуванням часу на проїзд до сана­торно-курортного закладу і назад) за наявності медичного виснов­ку про необхідність стороннього догляду за нею.

У разі настання тимчасової непрацездатності застрахованої осо­би у період вирішення спору про незаконність її звільнення з робо­ти допомога по тимчасовій непрацездатності надається за умови по­новлення застрахованої особи на роботі з дня винесення такого рішення відповідним органом.

Допомога по тимчасовій непрацездатності надається на підставі листка непрацездатності, виданого лікувальною установою відпо­відно з установленими Міністерством охорони здоров'я України пра­вилами. Довідки, видані медичними установами, які засвідчують факт непрацездатності не є підставою виплати допомоги.

Законодавством також передбачені випадки, коли допомога не надається. Зокрема, це:

-     у разі одержання застрахованою особою травм або її захворю­вання при вчиненні нею злочину;

-     у разі навмисного заподіяння шкоди своєму здоров'ю з метою ухилення від роботи чи інших обов'язків або симуляції хвороби;

-     за час перебування під арештом і за час проведення судово-ме­дичної експертизи;

-     за час примусового лікування, призначеного за постановою суду;

-     у разі тимчасової непрацездатності у зв'язку із захворюванням або травмою, що сталися внаслідок алкогольного, наркотично­го,    токсичного   сп'яніння    або   дій,    пов'язаних    з    таким сп'янінням;

-     за період перебування застрахованої особи у відпустці без збе­реження   заробітної   плати,    творчій   відпустці,    додатковій відпустці у зв'язку з навчанням.

Застраховані особи, які в період отримання допомоги по тимча­совій непрацездатності порушують режим, встановлений для них лікарем, або не з'являються без поважних причин у призначений строк на медичний огляд, у тому числі на лікарсько-консультатив­ну комісію (ЛКК) чи медико-соціальну експертну комісію (МСЕК), втрачають право на цю допомогу з дня допущення порушення на строк, що встановлюється рішенням органу, який призначає допо­могу по тимчасовій непрадездатності.

Допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується застра­хованим особам залежно від страхового стажу в таких розмірах:

-     60 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахова­ним особам, які мають страховий стаж до п'яти років;

-     80 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, які мають страховий стаж від п'яти до восьми років;

-     100 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахова­ним особам, які мають страховий стаж понад вісім років;

100 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахова ним особам, віднесеним до 1-4 категорій осіб, які постраждали

261

внаслідок Чорнобильської катастрофи; одному з батьків або особі, що їх замінює та доглядає хвору дитину віком до 14 років, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи; ветеранам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону Ук­раїни «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального за­хисту ».

Під страховим стажем для визначення розміру допомоги ро­зуміється період (сума періодів), протягом якого особа підлягає за­гальнообов'язковому державному соціальному страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зу­мовленими народженням та похованням, і сплачує або за неї спла­чуються страхові внески до Фонду соціального страхування з тим­часової втрати працездатності в порядку, встановленому законодавством. До страхового стажу зараховуються періоди тим­часової втрати працездатності, перебування у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами та час перебування застрахованої особи у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також періоди одержання виплат за окремими видами за­гальнообов'язкового державного соціального страхування, крім пенсій усіх видів. До страхового стажу також зараховується за­гальний трудовий стаж особи до введення в дію Закону «Про за­гальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18 січня 2001 p., тобто до 1 січня 2001 року, в порядку та на умовах, передбачених законодавством, яке діяло раніше.

Якщо працівник тимчасово втратив працездатність внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворюван­ня, Фонд соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездат­ності» від 23 вересня 1999 року фінансує всі витрати на лікування такого працівника.

Допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю в цьому ви­падку виплачується в розмірі 100 відсотків середнього заробітку (оподатковуваного доходу) незалежно від страхового стажу. При цьому перші п'ять днів тимчасової непрацездатності оплачу­ються власником або уповноваженим ним органом за рахунок коштів підприємства, установи, організації.

Для розгляду справ про страхові виплати до Фонду соціально­го страхування від нещасних випадків подається акт розслідуван­ня нещасного випадку або акт розслідування професійного захво­рювання за встановленими формами. Цей Фонд може відмовити у страхових виплатах і наданні соціальних послуг застрахованому, якщо нещасний випадок згідно із законодавством не визнаний пов'язаним з виробництвом, чи мали місце:

навмисні дії потерпілого, спрямовані на створення умов для на­стання страхового випадку;

262

подання роботодавцем або потерпілим Фонду соціального стра­хування від нещасних випадків свідомо неправдивих відомо­стей про страховий випадок;

-     вчинення застрахованим умисного злочину, що призвів до на­стання страхового випадку.

5. Допомога   по   безробіттю   в   системі   загально обов'язкового  державного  соціального  страхуван­ня

Допомога по безробіттю - це порівняно повий вид забезпечення б системі загальнообов'язкового державного соціального страху­вання. Під такою допомогою розуміються періодичні виплати, що надаються протягом встановленого законом терміну особам, визна­ними в законному порядку безробітними за рахунок коштів соціального страхування у розмірі, пропорційному страховому ста­жеві і втраченому заробітку, або в твердій сумі. Умови і порядок надання такої допомоги регламентується Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 р.

Відповідно до цього Закону право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги мають застраховані осо­би. Страхуванню на випадок безробіття підлягають особи, які пра­цюють на умовах трудового договору (контракту), включаючи тих, які проходять альтернативну (невійськову) службу, а також тих, які працюють неповний робочий день або неповний робочий тиж­день, та на інших підставах, передбачених законодавством про пра­цю. Особам, які підлягають страхуванню на випадок безробіття, видається свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яке є єдиним для всіх видів соціального страхування. Страхуванню на випадок безробіття не підлягають працюючі пенсіонери та особи, в яких відповідно до законодавства України виникло право на пенсію, а також іноземці та особи без громадян­ства, які тимчасово працюють за наймом в Україні, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'яз­ковість яких надана Верховною Радою України.

Право на забезпечення та соціальні послуги за цим Законом ма­ють також незастраховані особи - військовослужбовці Збройних Сил України, Прикордонних військ України, внутрішніх військ, військ цивільної оборони, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, Служби безпеки України, органів внутрішніх справ України, звільнені з військової служби у зв'язку із скороченням чисельності або штату без права на пенсію та осо­би, які вперше шукають роботу, інші незастраховані особи у разі їх реєстрації в установленому порядку як безробітних.

Особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени твор­чих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, особи, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими угодами, а також громадяни України, які працюють за межами України та

263

не застраховані в системі соціального страхування на випадок без робіття країни, в якій вони перебувають, мають право на забезпе­чення   за   цим   Законом   за   умови   сплати   страховику   страхових внесків.

Умови надання допомоги по безробіттю, а також їх розмір, за­звичай, залежать від страхового стажу. Страховий стаж обчис­люється як сума періодів, протягом яких особа підлягала страху­ванню на випадок безробіття та сплачувала страхові внески особисто або через рахунки роботодавця та роботодавцем. До стра­хового стажу прирівнюється трудовий стаж, набутий працівником за час роботи на умовах трудового договору (контракту) до набран­ня чинності цим Законом.

Право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу мають застраховані особи, визнані у встановленому порядку без­робітними, які протягом 12 місяців, що передували початку без­робіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески. Таким особам розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати (до­ходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів Ук­раїни, залежно від страхового стажу:

-     до 2 років - 50 відсотків;

-     від 2 до 6 років - 55 відсотків;

-     від 6 до 10 років - 60 відсотків;

-     понад 10 років - 70 відсотків.

Допомога по безробіттю виплачується залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру:

-     перші 90 календарних днів - 100 відсотків;

-     протягом наступних 90 календарних днів - 80 відсотків;

-     у подальшому - 70 відсотків.

У середньомісячну заробітну плату (доход) для обчислення до­помоги по безробіттю враховуються всі види виплат, на які нара­ховувалися страхові внески.

Особи, визнані в установленому порядку безробітними, які про­тягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали менше 26 календарних тижнів, а також особи, які бажають відно­вити трудову діяльність після тривалої (більше 6 місяців) перерви, та застраховані особи, звільнені з останнього місця роботи з підстав, передбачених статтею 37, пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, статтями 41 і 45 Кодексу законів про працю України, мають пра­во на допомогу по безробіттю без урахування страхового стажу. До­помога по безробіттю цій категорії осіб визначається у розмірі про­житкового мінімуму, встановленого законом.

Виплата допомоги по безробіттю обмежується Законом як у тривалості її виплати так і в її розмірі. Вона виплачується з 8 дня після реєстрації застрахованої особи в установленому порядку в державній службі зайнятості (особам, які звільнилися з останнь

264

ого місця роботи за власним бажанням без поважних причин, з 91-го календарного дня) і загальна тривалість її виплати не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років, а для осіб передпенсійного віку (за 2 роки до настання права на пенсію) тривалість виплати не може перевищувати 720 календарних днів. Допомога по безробіттю не може бути вищою за середню заробітну плату, що склалася в галузях національної економіки відповідної області за минулий місяць, і нижчою за прожитковий мінімум, встановлений законом.

Вищезазначеним Законом також передбачена допомога по част­ковому безробіттю, яка надається застрахованим особам у разі втрати ними частини заробітної плати внаслідок вимушеного тим­часового скорочення нормальної чи встановленої на підприємстві відповідно до законодавства України тривалості робочого часу та (або) перерви в отриманні заробітної плати чи скороченні її розмірів у зв'язку з тимчасовим припиненням виробництва без пе­реривання трудових відносин з причин економічного, техно­логічного та структурного характеру.

Умовами надання допомоги по частковому безробіттю є:

-     простій на підприємстві або в цеху, дільниці із замкнутим цик­лом виробництва (далі - цеху, дільниці), що має невідворотний та тимчасовий характер, який триває не менше одного місяця, не перевищує шести місяців і не залежить від працівника та роботодавця;

-     простій протягом місяця, що охопив не менш як 30 відсотків чисельності   працівників   підприємства   або   цеху,   дільниці, в яких простої становлять 20 і більше відсотків робочого часу. У разі якщо простій носить сезонний характер або виникає ви­ключно з організаційно-виробничих причин, а також у разі мож­ливості працевлаштування працівників на інших дільницях, у це­хах,   на   підприємствах,   допомога   по   частковому   безробіттю   не надається.

6. Допомоги на поховання

Порядок надання допомоги на поховання та її розміри, перед­бачаються різноманітними нормативними актами в залежності від категорії осіб, що померли. Так відповідно до ст. 45, 46 Закону Ук­раїни «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зу­мовленими народженням та похованням» від 18 січня 2001 р. до­помога на поховання надається у разі смерті застрахованої особи, а також членів сім'ї, які перебували на її утриманні:

1)   дружини (чоловіка);

2)    дітей, братів, сестер та онуків, які не досягли 18 років або стар­ших   цього   віку,   якщо   вони   стали   інвалідами   до   18   років (братів, сестер та онуків - за умови, що вони не мають працез­датних   батьків},   а   студентів   та   учнів   середніх   професійно-технічних та вищих навчальних закладів з денною формою на­вчання - до 23 років;

265

3)   батька, матері;

4)   діда та баби за прямою лінією спорідненості.

Не вважаються такими, що перебували на утриманні застрахо­ваної особи, члени сім'ї, які мали самостійні джерела засобів до існування (одержували заробітну плату, пенсію тощо).

Допомога надається застрахованій особі, члену її сім'ї або іншим юридичним чи фізичним особам, які здійснили поховання.

Допомога на поховання застрахованої особи або особи, яка пе­ребувала на її утриманні, надається в розмірі, що встановлюється правлінням Фонду, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Якщо смерть застрахованої особи настала в наслідок нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання, то відповідно до ст. 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та про­фесійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний організувати поховання померлого, відшкодувати вартість пов'яза­них з цим ритуальних послуг відповідно до місцевих умов.

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 бе­резня 2000 року допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні, виплачується особам, які здійснювали поховання, у розмірі прожиткового мінімуму.

У разі смерті пенсіонера особам, які здійснили його поховання, відповідно до ст. 91 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 р. та ст. 53 Закону України «Про загально­обов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р. виплачується допомога на поховання пенсіонера в розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер на момент смерті. А якщо померлому пенсіонерові була призначена і виплачувалась пенсія за Законом України «Про пенсійне забезпечення військово­службовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 p., то відповідно до ст. 61 цього Закону в разі смерті пенсіонера чле­нам його сім'ї або особі, яка здійснила його поховання, випла­чується для цього допомога в розмірі тримісячної пенсії, але не менше п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати. Допо­мога на поховання не виплачується, якщо поховання пенсіонера здійснено за рахунок держави.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» від 16 листо­пада 2000 року у разі смерті інваліда з дитинства або дитини-інваліда віком до 16 років членам його сім'ї або особі, яка здійсни­ла, поховання, виплачується допомога на поховання у розмірі двомісячної суми державної соціальної допомоги. І така допомога виплачується незалежно від строку звернення за її виплатою.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про розмір допомоги на поховання»   від  27  грудня   2001   р.   №   1753  передбачено,   що

266

у разі смерті аспіранта, докторанта, клінічного ординатора, студен­та вищого навчального закладу I-IV рівня акредитації очної форми навчання, учня професійно-технічного навчального закладу на­дається допомога на поховання у розмірі 150 гривень, якщо помер­ла особа не перебувала на утриманні особи, застрахованої в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. У та­кому ж розмірі надається допомога на поховання особи, яка пере­бувала на утриманні зазначених осіб. Допомога надається за раху­нок коштів місцевого бюджету за місцем проживання сім'ї померлого або особи, яка здійснила поховання. Така ж допомога надається сім'ї померлого або особі, яка здійснила поховання, за останнім місцем проживання померлої особи у разі смерті пенсіонера - в розмірі двомісячної пенсії померлого, але не менш як 150 гривень, за рахунок коштів, з яких виплачувалася пенсія, а також у разі смерті особи, яка не належить до зазначених кате­горій і не застрахована в системі загальнообов'язкового державно­го соціального страхування, за рішенням місцевої державної адміністрації або виконкому ради з урахуванням матеріального становища цієї особи у розмірі до 150 гривень за рахунок коштів місцевого бюджету.

Якщо середньомісячний сукупний дохід за шість календарних місяців на одного члена сім'ї померлого або середньомісячний дохід за цей же період особи, яка здійснила поховання, не переви­щував 65 гривень, то, крім вищевказаної допомоги, сім'ї померло­го або зазначеній особі надається додаткова грошова допомога на поховання в розмірі 90 гривень за рахунок коштів, з яких надава­лася допомога на поховання.

7. Державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям

Державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям - це щомісячна допомога, яка надається за рахунок субвенцій з держав­ного бюджету до місцевих бюджетів малозабезпеченим сім'ям у грошовій формі в розмірі, що залежить від величини середнь­омісячного сукупного доходу сім'ї. Умови та порядок надання та­кої допомоги визначені спеціальним Законом України «Про дер­жавну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» від 1 червня 2000 року.

Відповідно до цього Закону під поняттям «сім'я» розуміється одинока особа чи кілька осіб, які проживають разом і (або) об'єднані законними правами та обов'язками щодо утримання, а під поняттям «малозабезпечена сім'я* розуміється сім'я, яка з поважних або незалежних від неї причин мас середньомісячний су­купний доход нижчий від прожиткового мінімуму для сім'ї. Під прожитковим мінімумом для сім'ї розуміється визначена для кож­ної сім'ї залежно від її складу сума прожиткових мінімумів, роз­рахованих та затверджених відповідно до Закону України «Про прожитковий мінімум» для осіб, які відносяться до основних соціальних і демографічних груп населення, а під середньомісяч-

267

ним сукупним доходом сім'ї - обчислений у середньому за місяць доход усіх членів сім'ї з усіх джерел надходжень протягом шести місяців, що передують місяцю звернення за призначенням держав­ної соціальної допомоги.

Право на державну соціальну допомогу мають малозабезпечені сім'ї, які постійно проживають на території України.

Заява про надання державної соціальної допомоги подається уповноваженим представником сім'ї до органу праці та соціально­го захисту населення за місцем його проживання або до виконав­чого комітету сільської, селищної ради. Виконавчий комітет сільської, селищної ради передає заяву про надання державної соціальної допомоги до органу праці та соціального захисту насе­лення. У заяві дається згода сім'ї на збір інформації про неї, про її власність, доходи та майно, що необхідна для перевірки до­стовірності поданих відомостей та правильності надання допомоги.

До заяви про надання державної соціальної допомоги додаються:

-     документ, що посвідчує особу;

-     довідка про склад сім'ї (до складу сім'ї включаються чоловік, дружина; рідні, усиновлені та підопічні діти цих осіб, у тому числі діти, які навчаються за денною формою навчання у ви­щих   навчальних   закладах   I-IV   рівнів   акредитації   та   про­фесійно-технічних навчальних закладах до досягнення двадця­ти трьох років і не мають власних сімей, неодружені повнолітні діти,   які  визнані  інвалідами  з  дитинства  І  та  II   групи  або інвалідами І групи і проживають разом з батьками; непрацез­датні батьки чоловіка та дружини, які проживають разом з ни­ми і перебувають на їх утриманні у зв'язку з відсутністю влас­них доходів; особа, яка проживає разом з одиноким інвалідом І групи і здійснює догляд за ним. До складу сім'ї не включа­ються    особи,    які    перебувають    на    повному    державному утриманні);

-    декларація про доходи та майно осіб,  які входять до складу сім'ї (в декларацію не включаються державна соціальна допо­мога, призначена відповідно до вищевказаного Закону; нарахо­вана    субсидія    за    спожиті    житлово-комунальні    послуги; сплачені членами сім'ї аліменти);

-     довідка про наявність та розмір земельної частки (паю). Державна соціальна допомога призначається з місяця звернен­ня, якщо протягом місяця подано всі необхідні документи.

Рішення про призначення державної соціальної допомоги чи про відмову в її наданні приймається органом праці та соціально­го захисту населення протягом десяти календарних днів і наступ­ного після його прийняття дня надсилається уповноваженому представнику малозабезпеченої сім'ї.

Рішення про відмову в наданні державної соціальної допомоги має бути вмотивованим і містити роз'яснення порядку його оскарження.

Розмір державної соціальної допомоги визначається як різниця між прожитковим мінімумом для сім'ї та її середньомісячним сукупним доходом, який обчислюється за встановленими правила-

268

ми, але цей розмір не може бути більшим ніж 75 відсотків прожит­кового мінімуму для сім'ї. За заявою уповноваженого представни­ка сім'ї розмір призначеної державної соціальної допомоги може перераховуватися за наявності для цього підстав.

Державна соціальна допомога призначається на шість місяців. Одиноким особам, визнаним за результатами медико-соціальної ек­спертизи непрацездатними, які не мають інших джерел до існуван­ня, державна соціальна допомога може бути призначена на строк визнання особи непрацездатною. А одиноким особам, які досягли 65-річного віку і не мають інших джерел до існування, державна соціальна допомога може бути призначена довічно.

У наданні державної соціальної допомоги може бути відмовле­но, а виплата призначеної допомоги може бути припинена у випад­ках, коли:

-     працездатні члени малозабезпеченої сім'ї не працюють, не слу­жать, не вчаться за денною формою навчання у вищих навчаль­них закладах I-IV рівнів акредитації та професійно-технічних навчальних  закладах  протягом  трьох  місяців,  що  передують місяцю звернення за призначенням державної соціальної допо­моги   (крім   осіб,   які  в   установленому  порядку   визнані   без­робітними та за інформацією центрів зайнятості не порушують законодавство про зайнятість щодо сприяння своєму працевла­штуванню; осіб, які доглядають за дітьми до досягнення ними трирічного віку або за дітьми, які потребують консультативної комісії, але не більше ніж до досягнення ними шестирічного віку;  осіб,  які доглядають за інвалідами І групи або дітьми -інвалідами віком до 16 років, а також за особами, які досягли 80-річного віку);

-     з'ясовано, що малозабезпечена сім'я має додаткові джерела для існування, а також хто-небудь із її складу протягом 12 місяців перед зверненням за наданням державної соціальної допомоги здійснив покупку або оплатив послуги на суму, яка на час звер­нення перевищує 10-кратну величину прожиткового мінімуму для сім'ї;

-     у   власності   чи   володінні   малозабезпеченої   сім'ї   є   земельна ділянка площею понад 0,60 га або друга квартира (будинок) за умови,   що загальна  площа житла  перевищує  21  квадратний метр на одного члена сім'ї та додатково 10,5 квадратного мет­ра на сім'ю, чи більше одного автомобіля, транспортного засо­бу (механізму);

-     сім'єю навмисне подано недостовірні  відомості чи  приховано відомості, що вплинули або могли вплинути на встановлення права   на державну  соціальну  допомогу  та   на  визначення  її розміру.

Призначена державна соціальна допомога може бути зменшена до 50 відсотків її розміру у разі невикористання сім'єю можливос­тей знаходження додаткових джерел для існування.

Державна соціальна допомога виплачується раз на місяць за місцем проживання уповноваженого представника сім'ї державни-

269

ми підприємствами зв'язку чи перераховується на особовий раху­нок уповноваженого представника сім'ї в банківській установі. Не отримана своєчасно з вини сім'ї така допомога може бути отри­мана в наступному місяці, але не пізніше місяця після закінчення строку, на який вона призначена. Затримка виплати державної соціальної допомоги з вини органу, що її призначає чи виплачує, не допускається. При переїзді сім'ї в іншу місцевість виплата при­значеної державної соціальної допомоги за попереднім місцем про­живання припиняється.

Крім допомог, передбачених вищеназваним Законом, малоза­безпеченим сім'ям можуть надаватися і інші види допомог у різно­манітних формах. Наприклад, у формі субсидій за спожиті житло­во-комунальні послуги чи вигляді соціальних послуг.

Так, Положенням про порядок надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних по­слуг, придбання скрапленого газу та твердого палива, затвердже­ним постановою Кабінету Міністрів України від 4 лютого 1995 р. № 89, визначені умови призначення та надання малозабезпеченим сім'ям щомісячної адресної безготівкової субсидії для відшкоду­вання витрат на плату за користування житлом або його утриман­ня та комунальні послуги (водо-, тепло-, газопостачання, во-довідведення, вивезення побутового сміття та рідких нечистот), а також один раз на рік субсидії на придбання скрапленого газу та твердого палива. Відповідно до цього Положення сім'ям з низьким сукупним доходом, які складаються лише з непрацездатних грома­дян, субсидії можуть встановлюватись незалежно від розміру за­гальної площі житла за рішеннями місцевих органів державної ви­конавчої влади за рахунок коштів місцевих бюджетів.

270

Лучшие книги

Введение в право - П. Сандевуар.
Господарське право України - В.С. Щербина.
Основи римського приватного права - Є.М. Орач, Б.Й. Тишик.
Жилищное право - О.А. Городов.
Государственное и региональное управление - Э.А. Уткин, А.Ф. Денисов.
Адвокат как субъект доказывания в гражданском и арбитражном процессе - А.А. Власов.
Защита в советском семейном праве - З.В. Ромовекая.
Использование специальных знаний при установлении фактических обстоятельств уголовного дела - В.Д. Арсеньев, В.Г. Заблоц
Идентификация при расследовании преступлений - В.Я. Колдин.
Правоохранительные органы. Конспекты лекций - Р.А. Беленков.
Государство и местное самоуправление в России. Теоретико-правовые основы взаимодействия - Е.М. Ковешников.
Организация управления оперативно-розыскной деятельностью - В.П. Хомколов.




 
polkaknig@narod.ru ICQ 474-849-132 © 2005-2009 Материалы этого сайта могут быть использованы только со ссылкой на данный сайт.