Кол-во книг: 2249, статей - 0
загрузка...


Тексты книг принадлежат их авторам и размещены для ознакомления

Розділ 1. ОСНОВИ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ

Родове суспільство - це форма спільності людей за пізнього первіснообщинного ладу, коли розвиток продуктив­них сил вимагав заміни несталого «первісного людського ста­да» міцно згуртованим, виникло і існувало до виникнення держави і особливої публічної влади. Воно виникло від Адама і Єви вперше, вдруге після всесвітнього потопу від Ноя та його сім'ї. Суспільство, яке було засноване на принципі кровної рід­ні, на спільній колективній власності, на правовій рівності всіх членів роду. Родове суспільство органами соціальної влади в родовому суспільстві були: батько - глава сім'ї або роду; рада старійшин - найбільш досвідчені і мудрі люди, окремі вожді -найбільш мудрі і освічені люди; родова рада- всі дорослі члени роду. Родове суспільство в різних народів розвивалось по-різному, і були різні органи соціальної влади. Родове суспільст­во розвивалось від сім'ї до роду, потім до племені і об'єднання племен у народність, коли почало втрачатись почуття кровного родичання і виникли передумови утворення держави. В родо­вому суспільстві найбільш поширено існували соціальні нор­ми - моральні, релігійні, звичаєві і традиційні. Зазвичай, всі три види норм зливались і утворювали правові звичаї і традиції. Крім того, існувала четверта група норм - це рішення ради старійшин, родоплемінної ради або общини тощо. Найбільш сприйнятні й доцільні рішення переростали в моральні і правові звичаї. Початок розкладу родових відносин внаслідок внутріш­ніх і зовнішніх економічних, політичних, соціальних причин відбулась поступово заміна їх територіальними. Таким чином склалася підоснова для виникнення держави.

Рада старійшин - колективний орган соціальної влади й управління в родоплемінному (общинному) суспільстві. Рада старійшин обиралась із найбільш мудрих і досвідчених людей, які користувались шаною у членів общини, родів і племені.

Теологічна теорія походження держави - назва теорії походить від грецького слова Тео - Бог. Суть теорії полягає в тому, що держава, як вища форма організації людського су­спільства, вказана людині вищим провідінням Богом. Ця тео­рія була дуже поширена в стародавньому світі, коли державою керували релігійні представники жерців (Єгипет, Вавилон, Індія). Підтвердження цієї теорії описано в Біблії, у Старому Заповіті, при виникненні Ізраїлю.

 

383

 

Договірна теорія походження держави - суть цієї тео­рії зводиться до того, що держава виникла в результаті суспіль­ного договору між людьми для захисту життя, свободи, влас­ності, землі. Прикладом підтвердження цієї теорії є виникнен­ня держави в Афінах, коли 12 племен Стародавньої Аттіки об'єднались під керівництвом Тезея приблизно в 1300 р. до Р. X. і побудували Афіни (Плутарх - давньогрецький пись­менник).

Патріархальна теорія походження держави - з пози­цій цієї концепції держава виникла із розвитку окремої сім'ї, яка з часом переросла в рід, рід об'єднав племена, в союз пле­мен і народність. Із виникненням народності втрачається по­чуття кровної рідні, виникають різні сім'ї, роди і класи, свої і чужі племена і народи. Державна влада виникла і розвивалась від влади батька до глави роду. До ради старійшин, ради племені, ради союзу племен і до влади князя, вождя, царя, монарха тощо.

Патримоніальна теорія походження держави - суть теорії зводиться до того, що вся земля держави належить царю (государю) і все, що на землі - все государеве, в т. ч. і люди, і населені пункти. Государ роздавав землю разом із селами і людьми за державну службу і таким чином виник клас дворян і поміщиків. Государ вважався батьком, патріархом всіх своїх підданих. Теорія виправдовувала монархічну форму правління і кріпосне право.

Теорія завоювання (насильства) - ця теорія пояснює виникнення держави в результаті завоювання одного народу іншим, одних племен іншими, в результаті чого виникло па­нування сильніших над слабшими, підкореними народами. Особливий апарат публічної влади формувався у пануючих племен і народів. Ця теорія виділяє військово-політичний чинник як основний і єдиний при утворенні держави.

Соціально-економічна теорія (марксистська) - суть цієї концепції виклав Ф. Енгельс на роботі «Походження сім'ї, приватної власності і держави». Вона зводиться до того, що держава виникла в результаті виникнення моногамної сім'ї, приватної власності і протилежних (антагоністичних) класів. Це основні закономірності виникнення держави в порівнянні з іншими особливостями виникнення держав у різних народів. В цій теорії домінує соціально-економічний чинник, який ви­значав політичні причини утворення особливої публічної вла­ди для управління суспільством, примирення і підкорення (в окремих випадках) протилежних класів.

Космічна теорія походження держави - виникла ос­таннім часом, обґрунтована дещо повною інформацією про те, що держава, як найкраща форма організації суспільства, під­казана вищими космічними цивілізаціями, а також Учителями людства, які дав&чи «землянам» основні релігійні вчення і

 

настанови, філософські системи. Ця теорія тісно пов'язана з теологічною теорією - єднання Вищої космічної сили з зем­ною цивілізацією.

Держава - особлива політична організація публічної влади панівного класу або всього народу, яка відрізняється від аналогічних явищ (суспільства, партії, колонії тощо) такими ознаками: 1) наявність особливої політичної публічної влади (апарат держави); 2) наявність території, на якій здійснюється державна влада; 3) суверенітет і незалежність державної влади від інших суб'єктів та влад всередині держави і від іноземних держав та організацій; 4) видання законів і інших нормативно-правових актів, загальнообов'язкових для всього населення, юридичних осіб і самої держави; 5) стягування податків, кре­дити і займи для утримання апарату публічної влади і вирішен­ня загальнонародних програм; 6) фінансово-грошова система; 7) державна мова і національна культура. Кожна держава має свої державні символи: Державний герб, прапор і національ­ний гімн.

Державна влада - різновид соціально-політичної вла­ди, яка займає домінуюче становище в суспільстві, поширює свою дію на всіх суб'єктів суспільства, виступає від імені всього народу і представляє державу на міжнародній арені. Державна влада є публічна влада, вона стосується всього су­спільства, а не приватних потреб і інтересів.

Соціальна влада - це панування, верховенство, під­порядкування окремих соціальних груп населення іншим суб'єктам. Соціальна влада існувала в родовому суспільстві, існує в політичних партіях і громадських організаціях, в ті­ньових мафіозних структурах. Особливий різновид соціаль­ної влади - церковна, релігійна влада, влада місцевого само­врядування.

Принцип розподілу влади - виникає в зв'язку із роз­витком теорії природного права і направлений проти фео­дальної держави, проти абсолютної влади монарха, якому на­лежали всі види влади. Цей принцип докладно обгрунтував французький мислитель і правник Ш. Монтеск'є. Суть його вчення полягає в тому, що державна влада не може належати одній особі, оскільки окрема особа - монарх - зловживає цією владою. Тому державна влада належить всьому народу, поді­ляється на законодавчу, виконавчу і судову, з метою уникнен­ня узурпації влади однією особою і монополії на державну владу, в розподілі державних повноважень, в розподілі дер­жавної суспільної праці і виконанні функцій держави - зако­нодавчої, виконавчої і судової. Щоб реалізувати цей принцип, всі три гілки влади повинні мати єдність і узгодженість, щоб запобігти відомій байці «Лебідь, рак і щука». Відсутність таких дій веде до негативних наслідків в діяльності держави.

 

 

 

384

 

ГЗ    1—433

 

385

 

Законодавча влада - це право і повноваження найви­щих представницьких органів держави, парламенту (Верхов­ної Ради України), загальнодержавних референдумів прийма­ти закони держави, контролювати їх виконання і дотримання, ратифіковувати міжнародно-правові акти. Ця влада є основ­ною гілкою влади в державі, яка виступає від імені всього на­роду, призначає вищу виконавчу владу (уряд) і контролює її діяльність.

Виконавча влада - це система вищих і місцевих дер­жавних органів, які займаються виконавчо-розпорядчими функціями, закріпленими в Конституції і інших законах, по управлінню суспільством. Ця влада має право приймати під-законні нормативно-правові акти на підставі законів і на ви­конання законів в межах своєї компетенції. Найвищою вико­навчою владою в Україні є Кабінет Міністрів України. Місце­ва виконавча влада - місцеві держадміністрації.

Судова влада - це третя гілка влади в соціально-демократичних правових державах. Вона здійснює правосудця на підставі чинного законодавства і Конституції України. Особливе місце в системі судової влади займає Конституцій­ний Суд, який має право розглядати спори між законодавчою і виконавчою владою, давати висновки про конституційність і правозаконність законів, інших підзаконних нормативно-правових актів, тлумачити Конституцію.

Четверта влада - до так званої четвертої гілки влади умовно відносять засоби масової інформації, телебачення, ра­діо і газети, які впливають на діяльність вищих і місцевих ор­ганів влади, здійснюють громадський контроль за їх діяльніс­тю, формують громадську думку, здійснюють правове інфор­мування і виховання населення тощо.

Апарат держави - це система всіх державних органів і державних службовців (чиновників), які здійснюють виконав­чо-розпорядчі і інші завдання та функції держави або окремих її органів з метою державного управління, обслуговування потреб і інтересів громадян, юридичних осіб тощо. Апарат держави підзвітний і підконтрольний представницьким орга­нам влади і народу. Державні службовці відрізняються від політиків, депутатів Верховної Ради тим, що вони призначають­ся на посаду, а політики обираються народом на виборах.

Територія держави - це частина земної кулі, яка зна­ходиться у власності держави і народу, його місце проживан­ня, місцезнаходження державних органів, на яку поширюється юрисдикція держави і її публічної влади. В територію держави входить вся суша в межах кордону, внутрішні моря і озера, ріки, 12-мильна зона зовнішніх морів і озер, континентальний шельф, територія посольств, консульств і дипломатичних пред­ставництв, всі суда і літаки, космічні кораблі тощо. Території

 

держав складаються історично. Держава повинна використо­вувати свою територію як і будь-яку власність не на шкоду людині, собі і світовому.співтовариству. Виняткове панування держави над своєю територією називається територіальним верховенством. Територія держави визначається її кордонами. Принцип територіальної недоторканності є загальновизнаною нормою міжнародного права. Завоювання або насильницьке захоплення територій інших держав є міжнародним і держав­ним злочином. Зміни кордонів держав можуть здійснюватись лише на підставі норм міжнародного права, міждержавних угод (договорів) і на добровільній основі.

Суверенітет держави - це верховенство державної влади, зовнішня і внутрішня незалежність держави від інших політичних і соціальних влад всередині суспільства та від іно­земних держав і організацій у вирішенні питань внутрішньої і зовнішньої політики. Суверенітет має економічний, політич­ний і юридичний аспекти. За цією ознакою держава відрізняє­ться від колоній і напівколоній. Суверенітет - це право само­стійно вирішувати економічну, державну, соціальну і міжна­родну політику, визначати завдання і функції держави. Має абсолютно відносний характер, він не повинен шкодити самій державі, народу та іншим державам. Кожна держава повинна поважати суверенні права інших держав. Суверенітет - це один із основних принципів міжнародного права. Зміст і зна­чення суверенітету держави історично змінювалися залежно від міжнародних відносин, розвитку міжнародного співтова­риства, розвитку політичної і юридичної науки. Кожна держа­ва повинна захищати свій суверенітет, щоб зберегти свою діє­здатність і незалежність, інакше вона може потрапити в різні форми залежності від інших держав.

Державні символи - це юридично закріплені в Конс­титуції засоби ідентифікації (ототожнення) суверенної держа­ви, її суб'єктів, об'єктів у системі знаків, образів, виразів, фі­гур, які уособлюються символічно з самою державою, з її по-літико-правовою приналежністю або власністю. Вони мають загальнообов'язкове значення державних законів, оскільки виражають або захищають державно-правові потреби та інте­реси і мають спеціальний державно-правовий режим. До таких символів відносяться: Державний герб, Державний прапор, Державний гімн, Державне гасло тощо. Державні символи складаються історично. Опис державних символів і порядок їх використання встановлюється державним законом. Символ (від грецьк.) - знак, прикмета, ознака - умовне позначення будь-якого предмета чи явища. Символи бувають образні й ло­гічні, символи природи, знаки зодіаку, релігійні символи тощо.

22)           Суть держави - означає основу соціального явища

держави. Явище, феномен і його основні ознаки, як правило,

 

 

 

386

 

13*

 

387

 

виражаються зовні, а суть або істина цього явища не лежить на поверхні. її потрібно встановити за допомогою аналізу і синтезу, абстрактного мислення. Суть держави виражається в предметній належності державної влади. Чиї потреби і ін­тереси державна влада виражає і захищає? Суть держави кон­кретизується також в її соціальному консолідуючому призна­ченні і в різних функціях держави. Суть держави проявляється неоднозначно, вона може мати суть першого, другого і тре­тього порядку. Крім того, суть держави розвивається і зміню­ється залежно від різних подій і факторів, типів держави, форм правління, державного режиму тощо.

Соціальне призначення держави - призначення дер­жави виражається в меті і цілях державної публічної влади. Вона змінюється в залежності від доби і типу держави. В окремих державах державна влада виступає як засіб демо­кратичного управління суспільством, як засіб організації і по­рядку в розвитку економічної і політичної систем, як засіб побудови демократичного ліберального суспільства, ідеалом якого є правова свобода, правова демократія, юридична рів­ність і рівноправність. В окремих історичних випадках соці­альне призначення держави полягало в побудові безкласового суспільства і реалізації принципу: «від кожного по здібностях і кожному - по потребах». Таке призначення держави було ха­рактерне для так званих соціалістичних держав. Як виявилося, значною мірою це ідеалізація або комуністична утопія. В су­часний період держава і суспільство можуть реалізувати лише принцип: «Від кожного по здібностях, кожному - по праці». В умовах економічної і фінансової кризи - це вихід із кризо­вих ситуацій і перехід до нормального функціонування суспі­льства та побудови правової держави на засадах соціальної демократії.

Громадянське суспільство - це суспільство вільних громадян, їх організацій, політичних і громадських інститутів, приватних підприємств і корпорацій, кооперативів і приват­них власників, які взаємодіють між собою і державою на ос­нові права і правових законів, рівності і рівноправності, сво­боди і відповідальності і які не входять в систему державних органів. Основними ознаками, які відрізняють громадянське суспільство від інших суспільств, є: 1) основною цінністю цього суспільства є громадянин, його права і свободи; 2) рів­ність і рівноправність всіх форм власності; 3) свобода еконо­мічної підприємницької діяльності; 4) свобода політичної діяль­ності, розвиток демократії та участь в управлінні суспільством і державою; 5) верховенство права і громадянського суспіль­ства над державою; 6) відсутність одержавлення громадського життя і насильство держави над інститутами громадянського суспільства, насильство одного класу над іншим; 7) відсут-

 

ність цензури і свобода діяльності засобів масової інформації; 8) основним законом цього суспільства є поєднання індивіду­альних і колективних інтересів за принципом: «вільний розви­ток кожного є умовою вільного розвитку всіх»; 9) у такому суспільстві парламент має подвійне значення: він виступає як найвищий представницький орган законодавчої влади і як найголовніший інститут громадянського суспільства, який ви­ражає потреби і інтереси всіх суб'єктів суспільних правовід­носин; 10) у такому суспільстві держава і її апарат є інстру­ментом, засобом, знаряддям для задоволення правових і за­конних потреб та інтересів суб'єктів громадянського суспіль­ства; 11) таке суспільство засновано на поєднанні державного управління і місцевого самоврядування; 12) в такому суспіль­стві діє верховенство загальнолюдських цінностей над дер­жавними, класовими і груповими тощо.

Людина - це термін, за допомогою якого в біології, фі­зіології і психології визначають природну і суспільну істоту. Людина відрізняється від тварини тим, що вона має такі здіб­ності, які не властиві тварині: вміння говорити, абстрактно і логічно мислити, раціонально діяти і самовдосконалюватись. Людина- це біосоціально-космічна істота. її суть зводиться не тільки до природних емоційних, тілесних потреб і інтересів, а й до соціальних, колективних, громадських, державних потреб і інтересів, до взаємоспілкування, до суспільних відносин, до розвитку космічних і божественних відносин. Людина в про­цесі інтелектуальної діяльності розвиває свої творчі здібності, свою душу (свідомість) і дух. Протягом тривалого часу не кожна людина розуміє свою Божественну природу, свій зв'я­зок з вищим Божественним світом. Людина є найвищою соці­альною цінністю демократичного громадянського суспільства і правової держави, про що закріплено в новій Конституції України.

Особа - це соціологічне і юридичне поняття, яке вира­жає соціальні властивості людини: її соціалізацію - засвоєння соціального досвіду людства, знань, вмінь, навиків, правомір­ної діяльності і поведінки. До соціальних властивостей відно­сяться вміння говорити і правильно мислити, спілкуватися, вчитися, розвивати свої інтелектуальні і творчо-вольові здібно­сті до гри, навчання і праці. Не кожна людина може мати і роз­вивати такі соціальні властивості. Діти і люди, які відірвані від суспільства, як правило, не можуть стати особою і особис­тістю. Особистість - це особа, яка має свої індивідуальні і не­повторні риси і властивості, які обумовлені її здібностями, системою виховання і формування в сім'ї, колективі і суспіль­стві. В юридичному аспекті - це фізична особа або людина, яка має соціальні властивості, а також правові властивості -правоздатність, дієздатність і деліктоспроможність. Людина,

 

 

 

388

 

389

 

яка не має дієздатності і деліктоздатності або позбавлена в судовому порядку внаслідок психічної хвороби або недоумст­ва, не може бути особистістю або особою, яка може вступати в правовідносини. Дієздатна особа є суб'єктом права і право­відносин. Крім фізичних осіб існують і юридичні особи (окреме питання).

Громадянин (громадянство) - людина і особа, яка на­буває права громадянства відповідно до законів держави. По­няття громадянина тісно пов'язане з правовим інститутом громадянства. Громадянство - це постійна політико-правова, юридична приналежність особи, людини до певної держави, в результаті якої громадянин отримує певну сукупність юридич­них прав, свобод і обов'язків по відношенню до своєї держави, суспільства та інших громадян. Громадянство, права і обов'яз­ки громадян регулюються Конституцією і Законом «Про гро­мадянство». Особа, яка має статус громадянина держави, має право на захист у своїй державі і за кордоном, вона має всі права, які існують для своїх громадян, у той же час вона зо­бов'язана захищати свою державу, служити в армії, платити податки. За своїм статусом громадянин відрізняється від іно­земних громадян і осіб без громадянства. Громадяни можуть набувати громадянство, можуть втрачати його, можуть вихо­дити з громадянства держави, можуть вступати в громадян­ство і отримувати громадянство відповідно до закону. Грома­дянство набувається за місцем народження (за громадянством батьків), за місцем проживання тощо.

Правові властивості особи - це такі соціальні, полі­тичні і юридичні властивості, які дають право особі бути ак­тивним учасником політичних, економічних, моральних, тру­дових, цивільних і інших соціальних правовідносин. Правові властивості особи юридично закріплюються в законодавстві та інших формах права. До них відносяться правоздатність, дієздатність, деліктоспроможність. Ці властивості також обу­мовлені громадянством особи і загальносоціальними власти­востями. Ці властивості не можна продати, подарувати, запо­відати або іншим чином відчужувати, на відміну від конкрет­них суб'єктивних прав і обов'язків.

Правовий статус особи - це система або сукупність юридичних прав, свобод і обов'язків особи, які закріплені в наці­ональному законодавстві, міжнародному праві (ратифіковано парламентом) або загальновизнані суспільством у природному, звичаєвому і договірному праві. Правових статусів існує дуже багато, залежно від громадянства особи, соціального статусу, посади, професії тощо.

Політична система - це сукупність політичних партій, громадських організацій, рухів, трудових колективів, держави та інших суб'єктів громадянського суспільства, які  беруть

 

участь у формуванні політики держави і суспільства та в полі­тичній діяльності. Суб'єкти політичної системи визначаються Конституцією і політичними законами держави.

Політична партія - об'єднання громадян - прихиль­ників певної загальнонаціональної програми суспільного роз­витку, які мають головною метою участь у виробленні дер­жавної політики, формуванні органів влади, місцевого та ре­гіонального самоврядування і представництво в їх складі.

Громадська організація - об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економіч­них, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

Форма держави - означає зовнішнє оформлення, орга­нізацію Держави, державної влади, яка виражається в формах правління, національно-територіальному державному устрою і державшому режимі. Форма є спосіб існування і функціону­вання держави. Іноді форму держави розглядають тільки як форму правління.

Форма правління - це організація найвищих органів державної влади, характер і принципи взаємодії цих органів між собою і місцевими державними органами, політичними партіями, класами і органами місцевого самоврядування. За формами правління всі держави поділяються на монархії і рес­публіки.

Державний устрій - це територіальна організація дер­жавної публічної влади, поділ її на певні складові частини з метою найкращого управління суспільством і з врахуванням інтересів автономних утворень і союзних держав; це взає­мозв'язок окремих складових частин держави між собою і ви­щими (центральними) органами держави. За державним уст­роєм всі держави поділяються на прості (унітарні) і складні: федерація, конфедерація, імперія.

Державний режим - державний або політичний ре­жим - це сукупність або система методів, за допомогою яких здійснюється державна влада в суспільстві. Він характеризує­ться станом демократичних прав і свобод людини і громадя­нина, діяльністю політичних партій і організацій, відношенням державної влади до правових основ діяльності її органів. За формою державного режиму всі держави поділяються на демо­кратичні режими і авторитарні, тоталітарні і диктаторські.

Абсолютна монархія - це така форма правління, при якій вся найвища законодавча, виконавча і судова влада нале­жать одній особі - монарху (королю, царю, князю тощо). Дер­жавна влада, як правило, передається спадково, а в окремих випадках монарх може обиратися представниками панівного класу, народу тощо. Монарх за свою діяльність не звітується перед народом, а також не несе юридичної відповідальності.

 

 

 

390

 

391

 

Ця форма правління була поширеною в стародавньому світі і в середні віки.

Деспотична монархія - це така форма правління, за якої влада монарха не обмежена ніким і нічим, в т. ч. і закона­ми самого монарха, оскільки своїй діяльності монарх керував­ся часто-густо не законами, а емоціями і пристрастями. Ця монархія, або державний режим, характеризується крайніми формами свавілля, насильства і жорстоким терором проти на^ селення. Вона була розповсюджена в країнах Стародавнього Сходу - Ассирія, Вавилон, Єгипет, Китай та ін.

Обмежена монархія - це така монархія, коли абсолют­на влада монарха обмежена парламентом, урядом, законами або Конституцією. Залежно від цього монархії поділяють на парламентські і конституційні. При такій монархії монарх -глава держави, який має різні повноваження, залежно від ре­зультатів політичної боротьби і принципу розподілу влади. Стала розповсюдженою в останні століття.

Теократична монархія - це така форма правління, при якій абсолютна влада монарха зливається з владою релігійно­го лідера. Прикладом є держава Ватикан.

Дуалістична монархія - слово від латинського «дуа­лізм» означає двоїстий. В такій монархії діє два вищих держав­них органи: сам монарх і уряд на чолі з прем'єр-міністром, якого призначає монарх. Ця монархія наближається до абсо­лютної, але не ототожнюється з нею.

Станово-представницька монархія - така монархія, коли при монарху існує представницький дорадчий державний орган, який обирається панівним класом або всім народом.

Республіка - форма правління, при якій повноваження вищих державних органів здійснюють представницькі вибор­чі органи. На відміну від монархії республіка має такі ознаки: 1) вищі представницькі органи обираються народом, виборцями або громадянами чи представниками панівного класу; 2) вони обираються на певний строк (4-7 років); 3) за свою діяльність звітують перед народом (виборцями); 4) за свою антиправову діяльність несуть юридичну відповідальність. Республіки поді­ляються на аристократичні, демократичні, військові, парла­ментські, президентські, напівпрезидентські (змішані), радян­ські, народно-демократичні, ісламомовні та інші.

Унітарна держава - це проста держава, складові час­тини якої не мають власного державного суверенітету. До уні­тарних держав відносяться і держави з автономними утворен­нями (автономні республіки, області, округи, краї тощо). Ці автономні утворення не можуть бути суб'єктами політичних міжнародних відносин. Вони мають право місцевого самовря­дування в вирішенні питань місцевого значення в межах Кон­ституції і законів суверенної держави, до якої вони входять.

 

 

Федерація - складна держава, яка складається з двох і більше простих суверенних держав, які об'єднались в одну державу і частину своїх суверенних прав передали централь­ним федеральним органам, особливо в сфері міжнародних відносин. Федеральна держава відрізняється від інших держав наступними ознаками: 1) це постійний і добровільний союз окремих суверенних держав; 2) вона має єдину спільну тери­торію; 3) спільну Конституцію і систему законодавства; 4) спільні федеральні (центральні) органи державної влади -парламент і уряд; 5) спільні збройні сили; 6) подвійне грома­дянство; 7) єдину фінансово-грошову і податкову систему; 8) центральні федеральні органи є суб'єктами міжнародних відносин і виступають від імені всіх республік; 9) правовою основою створення федерації є союзний договір, який може входити в спільну Конституцію; 10) члени федерації мають право на вихід зі складу федерації і утворення самостійної суверенної держави; 11) члени федерації мають рівні права і діють на основі юридичної і фактичної рівності і рівноправ­ності, справедливості, а також демократичного централізму; 12) члени федерації діють на принципах автономності і само­стійності в межах союзного договору і спільної Конституції.

Конфедерація - це тимчасовий союз держав, які доб­ровільно об'єдналися для досягнення певних спільних цілей в політичній, економічній і військовій сферах. Суб'єкти конфе­дерації зберігають усі свої суверенні права держави. Вони не мають тих ознак, які має федерація. Ця державна організація існує на членські внески її суб'єктів. Правовою основою кон­федерації є союзний договір. Конфедерація відрізняється від інших недержавних політичних, економічних союзів тим, що вона має спільний державний орган для вирішення тих пи­тань, з приводу яких об'єднались її члени. Після вирішення-своїх завдань вона переростає в федерацію або розпус­кається (розпадається) на окремі суверенні держави.

Імперія - походить від латині і означає владу або сукуп­ність повноважень, які надавались вищим посадовим особам. У Стародавньому Римі особи, які стояли на чолі держави, нази­вались принцепсами, цезарями, а також імператорами, оскільки вони мали найвищу владу. З 27 р. до н. є. ця держава почала називатись імперією. Імперія - велика колоніальна держава, яка виникає в результаті завоювань, колонізації та інших форм на­сильства і примусу. Коли зникає примус, імперія розпадається на суверенні держави.

48)           Співдружність незалежних держав - політична і еко­

номічна міжнародна організація, союз, який утворився

12 грудня 1991р. після припинення існування СРСР. СНД

створена трьома колишніми республіками СРСР - Респуб­

лікою Білорусь, Російською Федерацією і Україною. Ці дер-

 

 

 

392

 

393

 

жави уклали Угоду про співдружність незалежних держав, яка ратифікована Верховною Радою України 10.12.1991 р. із засте­реженнями. В заяві Верховної Ради України від 20.12.1991 р. вказується, що Україна заперечує проти перетворення СНД на державне утворення зі своїми органами влади і управління. Координаційні інститути СНД не можуть мати владного харак­теру, а їх рішення є рекомендаційними. Україна залишає за со­бою право зупиняти і припиняти свою участь в Угоді або окре­мих її статтях. В заяві даються і інші тлумачення угоди.

Демократія - влада народу (демос - народ, крат - вла­да). В сучасний період розуміють демократію як форму прав­ління, яка здійснюється саме народом, в інтересах всього на­роду за допомогою демократичних методів і способів, без на­сильства, гніту і свавілля, з дотриманням основних прав і свобод людини, прав меншості і прав опозиції на принципах рівності і рівноправ'я громадян, свободи і відповідальності, виборності представницьких органів влади і місцевого са­моврядування.

Демократичний режим - це такий державний режим, коли державна влада здійснюється без насильства, свавілля і державного примусу, з дотриманням основних прав і свобод людини, їх політичних партій і громадських організацій, на під­ставі вільних виборів, референдумів, самоврядування безпосе­редньо і через представників.

Плюралістична демократія - така форма демократії, яка базується на множинності ідей, потреб і інтересів різних класів, соціальних груп, які враховуються або повинні врахо­вуватись у процесі прийняття законів і інших рішень держави і суспільства з дотриманням юридичної рівності і рівноправ­ності, основних прав і свобод людини. Плюралізм як і дуалізм протилежні монізму.

Представницька демократія - така форма демократії, яка здійснюється через обраних представників народу в пред­ставницькі органи державної влади і місцевого самоврядуван­ня на загальнонародних виборах в Парламент і місцеві ради.

Безпосередня демократія - така форма демократії, ко­ли повнолітні дорослі громадяни самі безпосередньо беруть участь в управлінні державою або у вирішенні державних і громадських питань суспільного життя. Це одночасно і пряма демократія. Форми можуть бути різними, в т. ч. місцеві і за­гальнодержавні референдуми, безпосередні вибори, голосу­вання тощо.

Референдум - одна з форм безпосередньої демократії, яка використовується для народного волевиявлення, обговорення, прийняття рішення з найбільш важливих державних, політичних і правових питань. Він здійснюється шляхом голосування (за і проти). Питання про проведення референдумів закріплені в Кон-

394

 

ституції і в Законі «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 3.07.1991 р. Виключно всеукраїнським референдумом вирі­шується питання про зміну території України.

Плебісцит - всенародне голосування, різновидність за­гальнонародного опитування для вияснення громадської думки, позиції населення. Плебісцит використовується для вирішення питань про державну приналежність певних територій на основі вільного волевиявлення її населення, про передачу таких терито­рій іншій державі, про виділення і самостійне існування держав­ності окремих націй і народів або при об'єднанні декількох дер­жав в одну, про форму держави і інші важливі питання держав­ного життя. В окремих випадках плебісцит може проводитись під контролем ООН і інших міжнародних організацій.

Антидемократичний режим - це такий режим, коли державна влада здійснюється з порушенням або обмеженням основних прав людини, коли державна влада використовуєть­ся і зосереджується в руках олігархії, окремих сімейних кланів або однієї особи; коли забороняється діяльність прогресивних політичних партій і громадських організацій або опозиційних партій; коли застосовуються насильницькі, примусові, волюн­таристські і свавільні, жорстокі форми і методи управління державою і суспільством. Різновидом антидемократичного режиму є тоталітарний (суцільний, всезагальний), фашистсь­кий, військовий, диктаторський, расистський, деспотичний режим, вождизм, автократичний, релігійно-інквізиційний, охлократичний, аристократичний тощо. Всі ці режими ігнору­вали вимоги права і правових законів, правові потреби й ін­тереси народу і направлені проти демократії, тому їх можна назвати антидемократичними режимами.

57)           Типологія, тип держави - вчення про типи держав.

Тип держави - це така група держав, які відрізняються від інших

держав за певними ознаками. До таких ознак з позицій фор­

маційного підходу (вчення про соціально-економічну форма­

цію) відносять основний спосіб виробництва - рабовласниць­

кий, феодальний, капіталістичний, соціалістичний, а також

класовий підхід - якому панівному класу належить державна

влада. На цій підставі виділяють чотири основних типи дер­

жави: рабовласницьку, феодальну, буржуазну і соціалістичну.

Крім того, виділяють перехідний тип держави, від однієї до

іншої формації. Існують і інші критерії класифікації держав -

за формою правління, за державним режимом, за політикою -

мирні і агресивні тощо. Окремі спеціалісти вважають, що за

історію цивілізації людства існувало 16 соціально-економічних

формацій, інші - твердять, що тільки 4, яким і відповідають

типи держав (феодальна, буржуазна і соціалістична держави).

58)           Функції держави - основні напрямки діяльності і

впливу держави по виконанню її основних завдань і цілей.

395

 

В функціях виражається суть держави, соціальне призначення держави. Функції держави мають одночасно стабільний і ди­намічний характер. Вони еволюційно розвиваються, виника­ють і зникають, основні переростають в неосновні, і - навпа­ки. Держава виконує внутрішні і зовнішні функції: законодав­чі, організаційні, виконавчо-розпорядчі (управлінські), судові, політичні, економічні, моральні, екологічні, соціальні тощо.

Механізми держави - це сукупність державних орга­нів і недержавних громадських організацій, партій, рухів, ор­ганів місцевого самоврядування, підприємств і установ, які на підставі чинного законодавства і права беруть участь у здійс­ненні завдань, цілей і функцій держави, направлених на задо­волення потреб і інтересів громадянського суспільства і самої держави.

Орган держави - це самостійна, відносно автономна юридична особа, яка є складовою частиною апарату публічної влади держави, складається з державних службовців (посадо­вих осіб), яка законодавством України наділена державно-влад­ними повноваженнями, функціональними правами і обов'яз­ками по вирішенню завдань і функцій, які покладаються на неї згідно з принципом розподілу влади в системі державних ор­ганів, для обслуговування і задоволення правових потреб і інтересів суспільства і самої держави.

Законодавчі органи - представницькі вищі органи держави, які за Конституцією України уповноважені розроб­ляти і приймати закони. До таких органів належить парламент -Верховна Рада України. Закони також можуть прийматись і на всеукраїнських (загальнодержавних) референдумах. Всі інші вищі державні органи можуть приймати тільки підзаконні нормативно-правові акти.

Вищі виконавчі органи - відповідно до Конституції вищим виконавчим органом Української держави є Кабінет Міністрів на чолі з прем'єр-міністром. Кабінет Міністрів від­повідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України в межах Конституції (ст. 85, 87). Прем'єр-міністр призначається Президентом за згодою Вер­ховної Ради України (більше половини від конституційного складу депутатів). Склад КМУ призначається Президентом за поданням Прем'єр-міністра України (Розділ VI Конституції України).

Глава держави - главою держави в Україні є Прези­дент, який виступає від її імені. Він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, Конституції, прав і свобод людини і громадянина. Президент обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування, строком на п'ять років.  Президентом  може бути  обраний  громадянин

 

України, який досяг 35 років, проживає в Україні не менше 10 останніх років до дня виборів та володіє державною мовою.

Місцева виконавча влада - виконавчу владу в облас­тях і районах, м. Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації на чолі з головами місцевих державних адміністрацій. Голови місцевих держадміністрацій призна­чаються і звільняються Президентом України за поданням Ка­бінету Міністрів (ст. 118 Конституції).

Місцеве самоврядування - це право територіальної са­моорганізації громадян для самостійного вирішення безпосеред­ньо або через органи, які вони обирають, усіх питань місцевого значення в межах Конституції і законів України. Органами міс­цевого самоврядування є всі місцеві ради, територіальні грома­ди і інші органи самоорганізації населення.

Правова держава - ідея правової держави зародилась у стародавні часи в Китаї і в Афінах. Ідеї правової держави спробували реалізувати в Афінах за участю архонта Солона (реформи Солона), який провів великі державно-правові ре­форми за принципом розподілу влади, за принципом демократії і видав правові закони. Реалізація ідеї правової держави в інших країнах світу почалась в XVII-XVIII ст.

Правова держава відрізняється від звичайних держав такими ознаками: 1) верховенство права і правових законів над підза-конними нормативно-правовими актами і свавіллям держави і її посадових осіб; 2) розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову з метою демократизації і недопущення встановлення диктаторського режиму; 3) верховенство громадянського су­спільства (і його представника - парламенту) над державою; 4) юридичне і фактичне забезпечення основних прав і свобод людини й громадянина; 5) взаємоповага і взаємовідповідаль-ність особи і держави; б) розвиток демократії (представницької і безпосередньої), ідеологічна багатоманітність і єдність ін­тересів всіх класів і соціальних груп; 7) демократизм, свобода і відповідальність засобів масової інформації; 8) формування високого рівня правосвідомості, правової і політичної культури населення і посадових осіб; 9) громадянину дозволено робити все, що не заборонено законом; 10) пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими, клановими і груповими; 11) зміц­нення престижу і ролі судових органів і забезпечення їх діяль­ності на підставі правових законів; 12) управління суспільством і державою на підставі ненасильницьких демократичних форм і методів, збереження громадянського миру, забезпечення (гаран­тії) правозаконності і правопорядку тощо.

67)           Держава «загального благоденства» - це держава,

яка, на думку західних спеціалістів, втратила класовий харак­

тер, звужує державний примус, виступає і захищає інтереси

всього суспільства, всіх класів і груп. Ця теорія виникла в

 

 

 

396

 

397

 

30-ті роки XX ст. Суть цієї концепції полягає в тому, щоб досягти соціального миру, матеріального добробуту, зменши­ти експлуатацію і соціально захистити бідні верстви населення, за допомогою державного регулювання економіки ліквідувати безробіття і кризові явища тощо. В останні десятиліття держа­ва «загального благоденства» втрачає свою актуальність, оскіль­ки потерпіла ідейну і практичну кризу. Разом з тим і сьогодні вона має багато прихильників.

68)           Елітарна концепція держави походить від французь­

кого слова elite - найкраще, обране. Виникла в Італії в 20-

30 роки XX ст. Соціологічна західна концепція, яка поділяє

суспільство на творчу, керуючу, вибрану еліту і іншу масу

населення, яка не досягла елітних вершин і не може управляти

державою і суспільством. У сучасному суспільстві існують

різні види elite - політична, юридична, економічна, адмініст­

ративна, військова, ідеологічна, інтелектуальна, робітнича,

профспілкова тощо, які стримують одна одну і стимулюють

до вдосконалення і розвитку інші соціальні групи і верстви

населення. Ця концепція значною мірою може мати успіх, як­

що буде поєднана з демократичним підходом до управління

суспільством і державою.

У сучасний період теорія elite тісно пов'язана з технократи­чними теоріями - із розвитком науково-технічної революції, перетворенням науки в безпосередню виробничу силу. В зв'яз­ку з цим керівництво державою і суспільством повинно здійс­нюватись науковою елітою, кращими представниками інтелі­генції.

69)           Фашистські ідеї держави - ідеологією цих концепцій

держави є націонал-соціалізм, який зводиться до расизму, по­

ділу народів, рас на культурних і безкультурних, «варварів»,

«диких» тощо, на пануючих і рабів, на вищих і нижчих тощо.

Фашизм проголошує злиття націонал-соціалістичної партії з

силою держави і повне, тотальне одержавлення всього су­

спільного життя; ігноруються природні і соціальні права гро­

мадян, особливо інших рас і націй, аж до фізичного знищення;

ігнорується демократія і парламентаризм; проповідується

культ вождизму, військової агресії, терору і насильства по

відношенню до інших народів і до своїх членів суспільства,

особливо до демократів, комуністів тощо; абсолютна ієрархія

державної влади на принципі вождизму і бездумного підпо­

рядкування: повне ігнорування права і правового законодав­

ства, законом держави проголошується все, що висловить фю-

рер, або рішення фашистської партії, за принципом: «Закон є

закон, хоч і суворий закон», незважаючи на антидемократич­

ний характер закону; повний і абсолютний правовий нігілізм

на державному рівні і на рівні міжнародно-правових норм;

ігнорування загальнолюдських цінностей і прав інших наро-

398

 

дів; державно-правова ідеологія фашизму - найбільш реакцій­на ідеологія з усіх, які коли-небудь існували в історії земної цивілізації.

Національні теорії держави - ця теорія набуває по­ширення в окремих державах колишнього СРСР. її суть зво­диться до основного принципу: «Україна - для українців; Аф­рика - для африканців» тощо. В окремих випадках ця теорія стає офіційною державною доктриною, яка має або може мати негативні наслідки для інших націй і народів, оскільки вона може поступово перерости в фашистську або іншу тоталітарну форму правління і політичний режим. Ігнорування інтересів національних меншин може призвести до національних конф­ліктів тощо.

Держава диктатури пролетаріату - ідея диктатури пролетаріату була висунута і обґрунтована Марксом К. на підставі аналізу класової боротьби в XVIII ст. в Європі. Цю ідею конкретизував В. І Ленін в роботі «Держава і револю­ція» стосовно царської Росії і на чолі партії більшовиків реа­лізував її шляхом здійснення Великої Жовтневої соціаліс­тичної революції в 1917 р. і громадянської війни в 1918— 1922 pp. За своєю суттю це держава союзу люмпенізованого робітничого класу і найбіднішого селянства, «яким втрачати було нічого». Революція і боротьба здійснювались під лозун­гами: землю - селянам, заводи і фабрики - робітникам, фак­тична рівність і рівноправність громадян, повна націоналіза­ція землі, засобів виробництва тощо. Все це були лозунги, декларації і ілюзії, оскільки землю держава дала на кілька років, а потім відібрала шляхом суцільної примусової колек­тивізації, заводи і фабрики були націоналізовані і стали дер­жавною власністю. Таким чином, був створений державно-монополістичний соціалізм (або капіталізм). У політичній сфері - держава з диктатури пролетаріату поступово переро­сла в диктатуру партії, а від неї - до диктатури вождів. Фор­мально (юридично) держава називалась соціалістичною, дер­жавою диктатури пролетаріату, а фактично був установлений диктаторський режим, який існував до 60-х років. Разом з тим, незважаючи на великі репресії, геноцид і голодомор проти власного народу, ця держава мала і позитивні риси.

72)           Загальнонародна держава - ідея загальнонародної

держави виникла в 60-ті роки, в зв'язку із критикою культу

особи Сталіна, вождя колишнього СРСР і засудження полі­

тичних репресій. Ідея належить генеральному секретарю

М. С. Хрущову, який на 21 з'їзді комуністичної партії ого­

лосив,  що диктатура пролетаріату  свою  місію  виконала і

1 Див.: Загальна теорія держави і права // За ред. В. В. Копейчи-кова- К.: Юрінком.- 1997.

399

 

радянське суспільство переходить до побудови загальнона­родної держави - держави всіх дружніх класів: селян, робіт­ників і трудової інтелігенції. З цього періоду в СРСР почала розвиватись і розширюватись соціалістична демократія, при якій Комуністична партія була керівною і спрямовуючою си­лою суспільства. Партія стала над державою, керувала держа­вою і всім суспільством до фактичного розпаду СРСР, роз­пуску КПРС і утворення суверенних держав.

«все книги     «к разделу      «содержание      Глав: 8       Главы  1.  2.  3.  4.  5.  6.  7.  8.





 
polkaknig@narod.ru ICQ 474-849-132 © 2005-2009 Материалы этого сайта могут быть использованы только со ссылкой на данный сайт.