Тексты книг принадлежат их авторам и размещены для ознакомления Кол-во книг: 2249, статей - 0

Разделы

Теория государства и права
Аграрное право
Государственное право зарубежных стран
Семейное право
Судебные и правоохранительные органы
Криминальное право
История государства и права России
Административное право
Гражданское право
Конституционное право России
История государства и права зарубежных стран
История государства и права Украины
Банковское право
Правовое регулирование деятельности органов ГНС
Юридическая психология
Финансовое право
Юридическая деонтология
Трудовое право
Предпринимательское право
Конституционное право Украины
Разное
История учений о государстве и праве
Уголовное право
Транспортное право
Авторское право
Жилищное право
Международное право
Международное право
Наследственное право
Налоговое право
Экологическое право
Медицинское право
Информационное право
Судебное право
Страховое право
Торговое право
Хозяйственное право
Муниципальное право
Договорное право
Частное право
загрузка...



загрузка...

 2. Основний закон i полiтична система суспiльства

Конституцiйне право зорiєнтоване насамперед на регламентацiю за-сад державного ладу i взаємовiдносин держави i особи. Держава ж є од-ним з найважливiших елементiв полiтичної системи суспiльства. Тому, регламентуючи основи державної органiзацiї та дiяльностi, конституцiйне право впливає i на функцiонування полiтичної системи в цiлому. Цей вплив звичайно має загальний i непрямий характер.

У полiтичнiй системi будь-якої розвинутої країни важливе мiсце займають полiтичнi партiї. Як самостiйний елемент полiтичної системи, вони вiдокремленi вiд держави. З iншого боку, партiї i держава активно взаємодiють. Спiввiдношення мiж ними в рiзних країнах виявляється по-рiзному. Рiзняться як рiвень, так i форми взаємодiї. Однак у будь-якому випадку полiтичнi партiї не є складовою частиною державного механiзму. У спiввiдношеннi <держава - партiї> останнi виступають як засiб завою-вання й утримання влади, а перша - як засiб її здiйснення.

51

Характеризуючи взаємодiю i взаємовiдносини держави i полiтич-них партiй, слiд звернути увагу на явище iнституцiоналiзацiї партiй. Це явище в вiдносно новим для конституцiйно-правового розвитку за-рубiжних країн. Їнституцiоналiзацiя полiтичних партiй виявляється у створеннi розгорнутої правової основи їхньої органiзацiї i дiяльностi. По-няття iнституцiоналiзацiї охоплює регламентацiю порядку утворення партiй, фiксацiю в законодавствi загальних вимог щодо формування про-грамних i органiзацiйних документiв, внутрiшньої структури i членства, фiнансування дiяльностi та регулювання деяких iнших питань.

Конституцiйне право регламентує окремi питання дiяльностi партiй, зокрема участь їх у виборчих кампанiях. Саме з участю у виборах консти-туцiї ряду держав пов'язують факт i необхiднiсть iснування партiй, їхнє функцiональне призначення. <Полiтичнi партiї та угруповання сприяють вираженню думок i поглядiв голосуванням>, - записано в ст. 4 Консти-туцiї Францiї. iншi новiтнi конституцiї мiстять бiльш загальнi визначен-ня цiлей i завдань полiтичних партiй. Зокрема, в Основному законi ФРН констатується, що <партiї сприяють формуванню полiтичної волi народу> (ст. 21). Близькi за змiстом формулювання можна знайти в конституцiях ряду iнших держав.

У новiтнiх конституцiях, прийнятих на початку 90-х рокiв XX ст., положення про полiтичнi партiї нерiдко доповнюються проголошенням iдей багатовимiрностi суспiльно-полiтичного життя, що є своєрiдною ре-акцiєю на вiдому практику недавнього минулого. <В Росiйськiй Федерацiї визнається iдеологiчна багатоманiтнiсть. Жодна iдеологiя не може вста-новлюватись як державна або обов'язкова. В Росiйськiй Федерацiї ви-знається полiтична багатоманiтнiсть, багатопартiйнiсть>, - записано в ст. 13 Конституцiї Росiї. <Жодна приватна особа, жодна частина народу, жодна соцiальна група, жодна полiтична партiя або iнше громадське об'єднання не можуть здiйснювати державну владу вiд свого iменi>,- за-значено в Конституцiї Молдови (ст. 2). Подiбнi положення можна знайти в основних законах Бiлорусi, Болгарiї, Казахстану, Киргизстану, Узбеки-стану та деяких iнших держав. А в Конституцiї Литви зафiксовано, що <держава, полiтичнi партiї i громадськi об'єднання, iншi iнституцiї або особи не можуть монополiзувати засоби масової iнформацiї> (ст. 44).

Заслуговують на увагу положення основних законiв про те, що ор-ганiзацiя та дiяльнiсть полiтичних партiй повиннi пiдпорядковуватися демократичним принципам. Про це йдеться в конституцiях iспанiї, Францiї та ФРН. Деякi конституцiї забороняють таємнi i воєнiзованi об'єднання. За Конституцiєю Болгарiї, не можуть бути утворенi полiтичнi партiї на етнiчнiй, расовiй або релiгiйнiй основi. В Конституцiї Молдови

52

заборонена дiяльнiсть партiй, якi складаються iз iноземних громадян, а в Киргизстанi - полiтичних партiй iнших держав.

Нерiдко встановлюються обмеження щодо органiзацiї i дiяльностi полiтичних партiй бiльш загального характеру. Так, у вже цитованiй статтi Конституцiї Росiї забороняється створення i дiяльнiсть громадських об'єднань, цiлi чи дiяльнiсть яких спрямованi на насильницьку змiну ос-нов конституцiйного ладу, пiдривання безпеки держави, створення оз-броєних формувань, розпалення соцiальної, расової, нацiональної i релiгiйної ворожнечi.

Близькi за змiстом положення можна знайти в iнших конституцiях, прийнятих на початку 90-х рокiв, а також в основних законах, що дiють в рядi розвинутих країн. Наприклад, у ст. 21 Основного закону ФРН зазна-чається, що <партiї, якi за своїми цiлями чи поведiнкою своїх прибiчникiв мають намiр заподiяти шкоду основам вiльного демократичного порядку або поставити пiд загрозу iснування Федеративної Республiки, - протиконсти-туцiйнi>. На пiдставi такої статтi конституцiйний суд може заборонити ту чи iншу полiтичну партiю. Офiцiйно вiдповiдне положення трактується як таке, що спрямоване проти дiяльностi рiзного роду екстремiстських полiтич-них угруповань. Однак надмiрно узагальнений змiст наведеного положення зумовлює можливостi довiльного тлумачення його i формування державно-полiтичної практики недемократичного характеру. Подiбнi положення по-требують детальної i обгрунтованої регламентацiї вiдповiдних дiй у поточно-му законодавствi, насамперед у нормах кримiнального права. Без цього во-ни несуть реальну загрозу демократичному розвитку суспiльного i держав-но-полiтичного життя.

Свої особливостi має юридичне регулювання органiзацiї та дiяль-ностi полiтичних партiй в англомовних країнах. Конституцiя США стоїть осторонь цих питань. Органiзацiя i дiяльнiсть полiтичних партiй регла-ментуються законодавством штатiв, головним чином їхнiми виборчими законами, якi визначають процедуру створення i реєстрацiї партiй, а та-кож їхню структуру на рiвнi штатiв. Одним з головних завдань керiвних органiв партiй визнається висунення кандидатiв на виборнi посади в дер-жавних органах. У законах докладно регламентується порядок формуван-ня мiсцевих партiйних органiзацiй. За своїм змiстом цi положення мало чим вiдрiзняються вiд спецiального законодавства про полiтичнi партiї, що дiє в деяких європейських країнах.

Специфiчним є правове регулювання органiзацiї i дiяльностi полiтичних партiй у Великобританiї. Законодавство цiєї країни не перед-бачає спецiальної процедури створення i реєстрацiї саме для партiй. Ос-таннi розглядаються як звичайнi асоцiацiї за iнтересами, i в цьому вiдно-

53

шеннi формально не вiдрiзняються, наприклад, вiд спортивного клубу. Такий пiдхiд спрощує змiст i обсяг правового статусу полiтичних партiй. З iншого боку, вiн забезпечує вiдсутнiсть спецiальних юридичних обме-жень їхньої дiяльностi в полiтичнiй сферi. Це є характерним i для iнших країн, що наслiдували принципи англiйського права.

Своєрiднiсть правового становища полiтичних партiй у Великобри-танiї полягає також у тому, що про них тривалий час взагалi не згадува-лось у законодавчих актах. Уперше термiн <полiтична партiя> використа-но в Законi 1937 р. про мiнiстрiв корони. Згадуються партiї також у зако-нах, якi регламентують окремi аспекти дiяльностi партiй у державно-полiтичнiй сферi, зокрема в Законi 1967 р. про компанiї, в якому встанов-лено вимогу до керiвництва останнiх повiдомляти про витрати на полiтичнi цiлi i про одержувачiв вiдповiдних коштiв. У Законi 1970 р. про народне представництво зазначено, що партiї на парламентських виборах можуть виступати пiд символами, зображуваними на виборчих бюлетенях.

Оскiльки далi формальної згадки про партiї в законодавствi не йдеться, було б невiрним стверджувати, що для Великобританiї характер-не явище iнституцiоналiзацiї полiтичних партiй. Щодо цiєї країни мож-на говорити про iнституцiоналiзацiю не партiй, а партiйних систем, тоб-то про нормативне оформлення ролi партiйної системи в органiзацiї та дiяльностi державного механiзму.

iнституцiоналiзацiя британської двопартiйної системи виявляється у пристосуваннi до неї парламенту, порядку формування уряду тощо. Так, саме з урахуванням двопартiйностi прийнятi деякi важливi правила процедури британського парламенту. Регламенти його нижньої палати передбачають видiлення протягом сесiї певного часу для опозицiї, яка та-ким чином дiстає змогу критикувати урядовi програми. За опозицiєю за-резервованi також посади голiв окремих парламентських комiтетiв.

Пiд час сесiї органiзатори головних полiтичних партiй у палатi гро-мад можуть домовлятися про так зване парування депутатiв. Це означає, що однакова кiлькiсть парламентарiїв вiд двох партiй може бути вiдсутня на засiданнi палати з причин хвороби, зайнятостi особистими справами тощо. i хоча через це зменшується кiлькiсть депутатiв, якi беруть участь в обгово-реннi i голосуваннi, проте зберiгається загальна пропорцiя двох основних парламентських сил. Подiбне спiвробiтництво в рамках двопартiйної систе-ми має характер сталої парламентської традицiї. Воно свiдчить не стiльки про вiдсутнiсть гострих суперечок мiж головними партiями, про вiдмову їх вiд постiйної конфронтацiї в парламентi, скiльки про лояльнiсть депутатiв до iснуючих партiйних структур i державних iнститутiв.

iнституцiоналiзацiя полiтичних партiй в окремих країнах здiйснюється на основi законiв або спецiальних парламентських постанов

54

про їх державне фiнансування. Вiдповiднi акти передбачають матерiальну пiдтримку партiй з боку держави за рахунок спецiального фонду коштiв. Такi закони або парламентськi постанови прийнятi в 60-90-i роки XX ст. у Великобританiї, Грецiї, iталiї, Норвегiї, США, Фiнляндiї, Швецiї та в iнших країнах. Аналогiчнi за змiстом положення можна знайти i в спецiальних законах про полiтичнi партiї.

У законах або постановах про фiнансування полiтичних партiй встановлюються умови надання державних дотацiй. Дотацiї одержують партiї, якi користуються певною пiдтримкою виборцiв. Так, у ФРН пра-во на одержання державної дотацiї мають партiї, якi зiбрали не менше де-сяти вiдсоткiв загальної кiлькостi голосiв, поданих в одномандатних ок-ругах або не менше половини вiдсотка - в багатомандатних. Фiксований вiдсоток необхiдної кiлькостi голосiв як умова одержання дотацiй вста-новлений також у Швецiї i Фiнляндiї. В Австрiї дотацiї надаються тим партiям, якi мають представництво в парламентi. У деяких країнах (iталiя i Норвегiя) умовою державного фiнансування партiй є висунення ними встановленої кiлькостi кандидатiв у депутати по округах.

Виборче законодавство Францiї передбачає надання державної допо-моги не партiям, а окремим кандидатам у депутати. Однак практично май-же завжди за цими кандидатами стоїть та чи iнша полiтична партiя. Дер-, жава компенсує певну частину виборчих витрат кандидатiв у депутати, але робить це лише в тому випадку, коли за кожного з них проголосує не менше п'яти вiдсоткiв загальної кiлькостi тих, хто брав участь у виборах по даному округу.

У випадках прямого державного фiнансування партiй кошти мiж ними розподiляються по-рiзному. Найчастiше це робиться згiдно з про-порцiєю поданих за партiї голосiв (Великобританiя, Норвегiя, США, ФРН) або завойованих ними парламентських мандатiв (Данiя, Фiнляндiя, Швецiя). Є i складнiшi формули розподiлу державних дотацiй. Так, в Австрiї кожна партiя, що провела в нижню палату парламенту не менше п'яти депутатiв, одержує основну суму дотацiї. Решта коштiв роз-подiляється пропорцiйно кiлькостi голосiв, якi одержали на виборах пред-ставленi в палатi партiї. Порядок розподiлу дотацiй, за яким великi полiтичнi партiї мають переваги, запроваджений i в iталiї.

Здебiльшого державнi кошти надаються партiям тiльки з метою часткової компенсацiї їхнiх витрат на виборчу кампанiю. У Скандинав-ських країнах дотацiї можуть використовуватись партiями i на iншi цiлi, зокрема на органiзацiйно-полiтичну роботу. Зазначенi грошовi суми зай-мають помiтне мiсце у прибутковiй частинi партiйних бюджетiв, хоча нiде не перевищують половини її обсягу.

55

Водночас законодавче визнається необхiднiсть контролю з боку дер-жави за фiнансами полiтичних партiй. iнодi таку вимогу навiть зафiксо-вано в конституцiях. При цьому звичайно йдеться про опублiкування партiями даних про джерела їхнього фiнансування. Таке або близьке за змiстом правило встановлене у ст. 21 Основного закону ФРН, ст. 21 Кон-ституцiї iталiї, ст. 14 Конституцiї Грецiї, ст. 69 Конституцiї Туреччини. Проте найповнiше цi питання регламентуються актами про фiнансування полiтичних партiй, в яких визначено строки надання фiнансових звiтiв партiй, порядок їх оголошення та перевiрки, структуру таких звiтiв тощо. При цьому, як правило, вимагається звiт не тiльки про витрати наданих державою коштiв, а й про увесь партiйний бюджет. Саме тому вiдповiднi акти не можна сприймати однозначно. З одного боку, їхнi положення ство-рюють можливостi для контролю не тiльки за партiйними фiнансами, а й над усiвю сферою органiзацiї i дiяльностi партiй. З iншого - вони сприя-ють змiцненню фiнансового становища партiй i забезпечують їм додатковi можливостi для здiйснення функцiй.

Змiст спецiальних законiв про полiтичнi партiї, що були введенi в 60-90-i роки в рядi європейських країн, зокрема в Австрiї, iспанiї, Пор-тугалiї, ФРН, є ще бiльш суперечливим. Першим з них був Закон ФРН про полiтичнi партiї, прийнятий у 1967 р. i в подальшому доповнений. Вiн вважається типовим i був узятий за взiрець тими країнами, де дiє вiдповiдне законодавство.

Важливе мiсце в спецiальних законах про партiї вiдведено регла-ментацiї питань органiзацiйного характеру. Звичайно в них встанов-люється вимога обов'язкової реєстрацiї партiй, без якої останнi практич-но позбавляються реальних можливостей для здiйснення своїх функцiй. Реєстрацiя супроводжується передаванням партiями до державних ор-ганiв (мiнiстерств внутрiшнiх справ або юстицiї) документiв, передусiм списку членiв партiї. Нерiдко однiєю з головних умов реєстрацiї визначе-но наявнiсть певної кiлькостi членiв партiї. Загальною вимогою реєстрацiї є також звiт про джерела фiнансування партiй.

Законодавство про партiї досить детально регламентує i питання внутрiшньопартiйної органiзацiї. Воно встановлює загальнi вимоги до форми i змiсту партiйних статутiв, пропонує типову органiзацiйну струк-туру партiй. Закони про партiї мiстять норми, що визначають порядок формування органiв партiй, їхню компетенцiю, взаємовiдносини в iєрархiї цих органiв тощо. За своїм змiстом спецiальне законодавство про партiї практично пiдмiняє собою партiйнi документи статутного характе-ру. Введення його спричинилося до досить жорсткої регламентацiї з боку

56

держави органiзацiї i дiяльностi полiтичних партiй. Таку регламентацiю не можна оцiнювати однозначно.

Конституцiї багатьох держав мiстять положення, якi слiд вiднести до визначення статусу iнших, неполiтичних за своїм характером гро-мадських об'єднань, зокрема професiйних спiлок. Найчастiше йдеться про право на об'єднання у профспiлки. Проте в деяких країнах в основ-них законах викладенi певнi засади органiзацiї та дiяльностi профспiлок. iнодi в конституцiях коротко згадуються асоцiацiї пiдприємцiв та iншi об'єднання. У цiлому ж обсяг конституцiйної регламентацiї згаданих еле-ментiв полiтичної системи обмежений. Це об'єктивно вiдповiдає предме-ту конституцiйно-правового регулювання.

57

Лучшие книги

Введение в право - П. Сандевуар.
Господарське право України - В.С. Щербина.
Основи римського приватного права - Є.М. Орач, Б.Й. Тишик.
Жилищное право - О.А. Городов.
Государственное и региональное управление - Э.А. Уткин, А.Ф. Денисов.
Адвокат как субъект доказывания в гражданском и арбитражном процессе - А.А. Власов.
Защита в советском семейном праве - З.В. Ромовекая.
Использование специальных знаний при установлении фактических обстоятельств уголовного дела - В.Д. Арсеньев, В.Г. Заблоц
Идентификация при расследовании преступлений - В.Я. Колдин.
Правоохранительные органы. Конспекты лекций - Р.А. Беленков.
Государство и местное самоуправление в России. Теоретико-правовые основы взаимодействия - Е.М. Ковешников.
Организация управления оперативно-розыскной деятельностью - В.П. Хомколов.




 
polkaknig@narod.ru ICQ 474-849-132 © 2005-2009 Материалы этого сайта могут быть использованы только со ссылкой на данный сайт.